По секрету твоя - Рошаль Шантьє
— І що в ній такого дивного, окрім імені?
— А те, що вона ніби знає про моє становище. Розумієш, ніхто з гостей навіть виду не подав, якщо й зрозумів, що щось не так, а вона підійшла і сказала, що мені треба тікати. І зробила це непомітно: обійняла, ніби з заручинами привітала і прямо про це заявила.
— Може, вона просто адекватна, а ти дарма підозрюєш її? — Припускає Аріна.
Я спочатку роздумую, але після затяжної паузи таки відповідаю:
— Ага, одна-сама в той час, як іншим замилили очі. Мені вже не дванадцять і навіть не п'ятнадцять, знаєш. А історіям властиво повторюватись.
— А мене ти теж підозрювала? — м'яко уточнює Аріна.
Відповідь вона знає. Я тільки розводжу руками, опускаю очі і шепочу «Вибач». Я відчуваю незручність і сором, але це краще, аніж брехня.
— Та я розумію. Від незнайомців не відстрілюєшся – вже добре. Я б на твоєму місці носила б із собою калібр, — каже зі смішком. Ось воно розуміння. Для мене це є цінне відчуття. — Давай за дружбу, а то як алкоголічки не цокаючись п'ємо, чеслово.
— За дружбу! — вимовляю урочисто. І чомусь у мене виразне відчуття, що наша з Аріною дружба — це справжнє, непідробне. Надовго. Цікаво, вона відчуває те саме? Можливо, це тому, що крім неї у мене по-справжньому нікого більше немає?
— То ти думаєш… Стривай, ти справді думаєш, що вона кріт? Чи прийшла до тебе за інформацією?
— Не знаю… Навряд. Там ми були на публіці. Що б я їй розповіла? Та й якби розповіла, то що? Яка батькові різниця? Логічніше було б надіслати когось сюди, адже там він повністю контролює ситуацію.
— А він випадково ні в яких справах не замішаний?
— Наприклад? — зависаю з келихом, так і не донісши його до столу.
— Знаєш, коли наближається підвищення на посаді, люди дбають про свій добробут. Або, коли настають неприємності, вони теж дуже дбають, щоб неприємні факти не спливли. А те, що відбувається у вас вдома цілком зійде за неприємні факти, Тай, — каже з виглядом знавця.
— Не знаю… — розгублено знизую плечима, — Я завжди думала, батько міцно сидить… А до чого тут Мілена? — ставлю келих і з'єдную пальці в замок.
— Ну, якщо Мілена кріт, то є підсадні вуха.
— Тоді краще заєць. Ну, у зайця вуха великі ж! — говорю чомусь. Не знаю чому. Нервую?
— Нехай буде заєць, яка різниця! Може, батько твій підіслав її послухати будеш ти базікати чи ні. Подробиці всякі, спогади з минулого. Адже якщо те, що він робить стане надбанням громадськості, його голова точно полетить, — пояснює, а я киваю: у цьому є сенс, — Слухай, — клацає пальцями, — а що, якщо тобі піти в газету і все розповісти?
— Якщо полетить його голова, — махаю в запереченні, — то полетять і наші з мамою. Він точно потягне нас за собою.
— Ти надто боїшся! — відкидається в кріслі, дивлячись засуджено, ніби всі праці роздумів нанівець.
— Аріно, це лише припущення, фантазія! Ще довести все це треба, напевно, знати, а потім, навіть якщо це правда, зробити так, щоб ця стаття потрапила керівництву батька. Це немислимо! Оце ти, звісно, Шерлок…
— Не в піднебессі це керівництво живе! Ні, ти тільки задумайся: якщо в нього справді неприємності, то все може вийти. Ти про його справи дізнатися можеш?
Відповісти я не встигаю. Нас перериває дзвінок мого мобільного.
— Хто там уже?
— Невідомий, — відповідаю подрузі і вже у слухавку, — Алло!
— Доброго дня, Таїсія, — лунає співочий дівочий голос, який я, безперечно, дізнаюся, бо, — це Мілена. Як щодо випити кави?
— Хто там? — одними губами повторює Аріна.
— Мілена, — так само відповідаю я. Наші обличчя, мабуть, копія один одного: шоковані.
— Звичайно, тільки я вже в Києві, — відповідаю абоненту і коли чую з трубки «Я теж», приголомшливо витріщаю очі, але зібравшись, все-таки відповідаю, — я вільна завтра о четвертій.
— Відмінно, я чекатиму на тебе в «Терасі» на Андріївському, — звучить на тому кінці, і ми прощаємося.
— Де? — Запитує Аріна після того, як я кладу телефон на стіл.
— У «Терасі» на Андріївському узвозі.
— Пафосно, — вердикт.
— Їй пасує, — факт.
А що, якщо у батька справді все не так добре зі справами? Ніяк не можу позбутися думки, що Аріна може мати рацію. Але тоді навіщо відправляти мене до іншого міста?
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно