Під одним дахом з Рудою - Олександра Малінкова
Віка.
Наступного дня з Бодею домовилися зустрітися з Марусею в кафе, випити смачної кави, а потім зустрітися з Лєрою, яка мала приїхати зі Скадовська. Виявилося, що у Марка термінові справи в Києві, тому ця парочка не забарилася…
Ми прийшли першими. Богдан сам обрав кафе. Заклад виявився зовсім малесеньким, всього на декілька столиків всередині. Хазяїн кафешки - друг Бодьки. Сам за баристу. Пригостив смачнезним латте.
- Познайомтеся дівчата, мій друг Арсен, - познайомив нас Бодя, - Віка і Марія.
- Дуже приємно! Які в тебе гарні подружки, - Арсен перевів погляд з мене на Машу і в зворотньому напрямку.
- На Руденьку слину не пускати, - Богдан примружився, і обійняв мене за талію.
- Чи не та…? - На обличчі друга застигло німе питання, він замовк щоб часом не видати чужу таємницю.
- Так, так, ти все вірно зрозумів, та сама Руденька! - Бодя посміхнувся, а я почервоніла, все ж таки мова йшла про мене.
- Віка! - Він відсалютував мені. - Радий за вас, нарешті Бодька заспокоїться.
Арсен взяв і свою філіжанку і користуючись тим, що інших відвідувачів окрім нас немає, присів поряд. На столі з'явився вазочка з ароматними тістечками.
- А Ви, Машо? Мешкаєте в Києві, чи завітали в гості? - Запитав Арсен, не відводячи погляду від Марії.
- Зараз навчаюся тут і знімаю житло.
- Як цікаво! - Відповів той і його очі засяяли.
Марія теж зашарілася.
Арсен зростом приблизно, як і Богдан. Симпатичний, спортивної статури з сірими очима і русявим волоссям середньої довжини. Віком теж приблизно, як і Бодя.
- Лєра щойно написала, що її підкинуть до кафе й попросила скинути мітку на гугл-мапі, - Маша прочитала з телефона.
- Що ж, чудово! - А насправді не дуже. Напевно, десь шкрябає припущення, що Марк приволочиться за нею слідом. Хоча краще б я помилилася.
Через хвилин двадцять, “вкотилася” Лєра з величезною валізою, вірніше, спочатку валіза, а потім вже вона. Я саме допивала свій латте. Перше що зробила, це поглянула чи бува ніхто не заходить за нею слідом.
- Привітики! - Вона одразу схилилася по черзі до Маші і навіть до мене з легкими поцілунками в щічку.
- Привіт. - Відповіли з Марією майже синхронно.
- Ти сама? - Озвучила Маша моє німе питання.
- Так! У Марка були якісь невідкладні справи, тож він просто підкинув мене до кафе. - Не знаю ще що саме, але в Валерії щось змінилося. Може те як вона зараз тримається, жести… Може ще щось… Одразу не зрозуміти...
- Можна мені води? - Одразу поглянула за стійку, де нікого не було, адже Арсен сидів з нами поряд.
- Доречі, перепрошую, не познайомив одразу. Мій друг Арсен.
- Приємно! - Відповіла Лєра, розглядаючи його та широко посміхаючись. - То тут є хтось в кого можна зробити замовлення? - Промовила гучно.
- Так! Це я! - Сєня * (Арсен) одразу повернувся за барну стійку і таки налив їй склянку води.
І все! Цікавість водночас згасла в очах моєї, як не як, але двоюрідної сестри. Звичайно, простий в лапках, бармен, вона ж ще не знає, що ця кафешка його власність, і Марк, який ганяє на спорт-карові. Думаю щось додавати тут не має сенсу…
- А коли ми поїдемо до тебе? Страшенно втомилася. Марк всього лише раз зупинявся та й то, щоб заправити авто. - Надула примхливо губки і знову ж таки вгадайте хто… Лєра!
- Можу відвезти! - Запропонував Арсен.
- Ну не знаю! - Протягнула Валерія. - Відривати від роботи…
Що це? Дійсно переймається за хлопця, чи боїться їхати на старенькому Матізі?
- Було б чудово! - Бодя підхопився і взявся за ручку валізи.
- Скільки я винна за воду? - Запитала піднявши догори підборіддя.
- Не скільки.
- Як скажеш! - Сухо відповіла, але посміхнулася для пристойності.
Не зрозумійте мене невірно… Ну наче я заздрю і все таке… Просто нарешті зрозуміла, що змінилося в подрузі. Зараз вона відчуває себе у центрі уваги, що всі мають розстилатися перед нею й виконувати її забаганки. Везти з Скадовська до кафе, подавати воду, відвозити до МОЄЇ оселі, тягнути її валізу… Думаю, далі вона лише ще більше ввійде в смак. Хоча поживемо побачимо…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно