Наречені на свята - Лана Кохана
— А як щодо нашої коробки? — прошепотіла я.
— Зі спогадами? — уточнив Тиміш і, коли я кивнула, пообіцяв: — Зробимо.
— А яку коробку візьмемо за основу?
— Покупну?
— Ні, так не піде. Це має бути значуща коробка.
— Значуща?
— Така, щоб була спогадом сама по собі.
— Гм-м… — Тиміш втупився в стелю.
Я теж подумки перебирала варіанти. Здається, нічого місткого й водночас пам’ятного в нас нема.
— А як щодо?..
Я підвела голову, щоб подивитися на Тимоша, і ми ззирнулися.
— Я ще не викинув коробку з-під пластикового гарбуза, — сказав він, і я заблимала. — Що скажеш? Вона…
Я поцілувала його. Ніжно й солоно.
— …підійде? — закінчив питання Тиміш і пальцем спіймав сльозинку з моєї щоки.
— Ідеально! — Я притислася чолом до його чола, відтак прошелестіла: — Хочу всього тебе собі в коробку!
Тимошів лагідний сміх зігрів мене зсередини.
— О, люба, я й так увесь твій!