Наречені на свята - Лана Кохана

— Тимоше… — Я поклала долонь на його голі груди.

Він перехопив її:

— Я тиснув на тебе, коли ми останній раз були в цій кімнаті. — І ніжно чмокнув мої пальці. — Пробач мені, то було вперше і востаннє.

Я поклала вільну долоню поверх його й ніжно всміхнулася:

— Усе добре, справді. І я хочу цього. Я хочу тебе.

— Певна?

Звільнивши руки, я пройшлася ними по його торсу, пірнула однією в боксери й стисла в долоні гарячий член.

— Ну ж бо, Горчуку! — муркнула я йому в губи. — Покажи мені свої довідки! — Прикусила й відтягнула припухлу нижню губу.

Тимошів сміх залоскотав мені шию. Теплі долоні ковзнули під светр, обійняли талію, губи торкнулися солодкого місця за вушком. Я застогнала, а Тиміш просапав:

— Гайда в душ!

Мене не треба було просити двічі. Я позадкувала до душової, на ходу оголяючись.

— Лиши щось мені! — Тиміш шарудів речами, що валялися на підлозі.

— Лишилися труси! — озвалась я, відкриваючи душову кабіну. — Але вони будуть зняті за три, дві!..

Я вайкнула, коли Тиміш обхопив мене ззаду.

— Попалася!

І захихотіла, коли він почав покуськувати мою шию.

— Ну годі, годі! — звивалась я (переважно щоби потертися дупцею о його член, а не щоб дійсно виборсатися з хватки). — Якщо ти мене з'їж, хто ж доглядатиме за Третою?

— Я не з'їм — я понадкушую, — муркнув Тиміш і пройшовся язиком від моєї ключиці до скроні. — Можливо, просто оближу.

— Фу-у! — завила я, хихочучи. — Гидота!

— А якщо так? — Він вклав мені в руку телефон.

Я блимнула. Ледь встигла зрозуміти, що означає колонка з «Не виявлено» у відкритому документі, коли Тиміш продовжив свої облизькування, і ледь не лизнув моє ліве око.

— Шо ти робиш?! — Ванну кімнату знов залило моїм гоготом. Точніше нашим. Бо ж цього разу Тиміш сміявся разом зі мною.

Я гулькнула вниз і викрутилася з Тимошевих рук, а тоді заскочила до душової кабіни.

— У мене є схожа, — покрутила я його телефоном, маючи на увазі електронну довідку з медичної лабораторії.

Тиміш ступив у кабінку й навис наді мною.

— Показати? — я шепотіла.

— Не зараз, — він хрипів.

Тиміш забрав у мене свій телефон і поклав його на тумбу за душовою кабіною. Відтак вернув до мене й пірнув пальцями під резинку моїх трусів:

— Зараз я б хотів дивитися на дещо цікавіше…

Примітки:

[1] Автори книги: Вільям і Марта Сірс. В Україні друкується видавництвом КМ-Букс.