Наречені на свята - Лана Кохана

Якийсь час Тиміш вивчав моє обличчя, а відтак розвів руки, запрошуючи до обіймів.

Я припала до нього так стрімко, що його каптур злетів назад. Тимошеві руки обхопили мене, міцніше притискаючи до себе, а я потерлася носом о вигин його шиї, вдихнула аромат парфуму й спішно зашепотіла, ледь не торкаючись губами холодного вуха:

— Я хочу бути з тобою, Тимоше. Я обираю тебе й хочу того ж навзаєм. Якби ти одружувався з Анею, я все одно лишилася б з тобою, бо довіряю тобі. Навколо завжди будуть інші — у тебе завжди буде вибір, але мені хочеться вірити, що серед кожної й кожного ти завжди обиратимеш мене. А…

Він не дав мені проторохтіти ще хоч слово. Його губи були холодними й пахли манго. Його дихання, глибоке й важке, зливалося з моїм.

— Залазь у санчата, — просапав Тиміш, погладжуючи мої щоки пальцями в ворсистих рукавицях.

— Що? — млосно видихнула я.

— Покатаймося.

— До тебе чи до мене? — спитала я, і Тиміш хрипко хихотнув.

Тоді лікаво усміхнувся:

— У мене є гарячий шоколад.

— Якщо ти тепер так звеш презервативи, то гайда до тебе!

— Хапай Трету, — передав мені щеня Тиміш і забрав із її пащі мотузку. — І тримайся міцніше — це буде найшвидше катання у твоєму житті!

Він не збрехав. Навіть Натине водіння не витримувало жодних порівнянь. Ми мчали так швидко, що я тільки й встигала верещати до хрипоти. Сніг розлітався вусебіч під санчатами, а Трета метушилась у мене на руках, то лижучи мені щоку, то висякуючи язика на зустріч зимному вітру.

Усе ж мотивація важить: з наявною Тиміш би виграв спринт.

Утім, закінчилася наша подорож однаково в сніговому наметі. І ні, снігові намети в місті — не дивина, якщо знати, куди везти санчата. А Тиміш ще змалку був мастак знаходити особливі місця.

Щойно я витягнула Трету зі снігу, вона чимдуж поплигала назад до санчат. Тоді я копнула Тимоша ногою так, щоб він повалився поруч зі мною. Ривок, поворот — і ось я вже верхи на ньому. А він сміється. Такий вродливий у теплому світлі ліхтарів. Такий жаданий будь-де й будь-коли.

— Можна тебе поцілувати? — прошелестіла я йому в губи, і ті сіпнулися в усмішці:

— Будь ласка, так.