Наречені на свята - Лана Кохана
Захар встав із ліжка й сів на підлогу по інший бік від мене.
— Ми всі лажаємо, Тимку.
Я очікував продовження. Воно мало б бути за інтонацією, за тим, як безмовно розтулялися й стулялися Захарові губи. Він підбирав найкращі слова. Але зрештою сказав ті, які знайшов:
— Але бачиш, у чому фішка справжніх почуттів… вони не минуть, якщо ти оступишся… чи якщо з тобою щось буде не так.
Те, як багато було самого Захара в цих словах, латало й ранило водночас.
— З тобою все так, — пошепки озвалася до нього Злата, притулившись до мене з другого боку.
Я теж стис братове плече.
— Будь чесним із собою, Тимку. — Захар накрив мою руку своєю. — З Лізою теж. Якщо ти кохаєш її, дай їй про це знати.
Ми сиділи так, до купки, ще якийсь час. І щохвилини рішучість у мені міцнішала.
— У когось із вас є файний конверт і гелева ручка? — зрештою порушив ідилію я.