Наречені на свята - Лана Кохана
***
— Повербанк? — перевіряв я все необхідне для походу.
— Є, — відзвітувала Ліза.
— І ще один?
— Є.
— Карта?
— Осьо.
— Налобні ліхтарики?
Ліза побігла в сусідню кімнату — повернулася з ліхтариками:
— Дві штуки.
— Аптечка зібрана, — постукав по коробочці я. — Складний ніж тут. Та-а-ак. Запальнички, диски з парафіном, дощовики…
— А буде дощ? — набурмосилася Ліза.
— Обіцяють, що ні, але краще бути готовими до всього. Намети, спальники… А що в нас по харчах?
— Я зробила сандвічі. — Вона покрутила квадратиками у вощеному папері. — Ще маємо сухі перекуси, — потрясла енергетичними батончиками. — І кілька пачок сублімованого супу. Тут із грибами, томатний…
— Головне, щоб без гарбузових.
— Не певна, що такі взагалі існують.
— О, ти б здивувалася! Куди люди тільки не пхають ті гарбузи… — зловісно зауважив я. — Так, а що в нас із водою?
— По три літри на кожного, — плеснула по пляшках Ліза. — Попереджаю, коли ми вип'ємо по пляшці, ти понесеш мою.
— Домовилися. Що ж… — Я сховав телефон до кишені. — Лишився зовнішній контроль. Ти підеш у цьому?
Вона кивнула. На ній був молочний лонгслів і легінси кольору хакі.
— Це з костюма? — вказав на останні я.
— Кофта й спортивки в наплічнику, — махнула рукою Ліза.
— Окуляри?
— На тобі.
— Я про сонцезахисні, пустунко.
— Тутеньки. — Вона витягла їх з бічної кишені наплічника й повісила собі на горловину лонгсліву.
— Капелюх?
— У мене бандана.
— Тебе в бандані відкачувати довелося на Маковиці, — нагадав я.
— Добре, — звела очі Ліза, — пошукаю кепку.
— На ось. — Я дістав із шафи Златину панаму. — Практично й із кольорової гами не вибивається. Кремом намазалася?
— Обмазала все, і навіть губи! — витягнула їх трубочкою Ліза.
— Губи? — заломив брів я. — Сонцезахисним кремом?
— Бальзамом. — Вона дістала невеличкий тюбик і прочитала: — Тридцять spf. Хочеш?
Я зволікав секунди зо три. Незначна затримка, та Ліза її помітила.
— Дякую, — усе ж взяв тюбик я.
Однаково що пити з однієї чашки. Невже ми дійшли до такого рівня близькості? А далі що? Цілуватися почнемо?
