Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута

— Бінго!

— Скажена жінка, — злилася собі під ніс, згадуючи наскільки вона мене виснажила під час розсіювання. — Ледве впокоїла її проклятий дух.

— Тоді ти уявляєш наскільки божевільним стервом вона була при житті, — іронічно видав поранений. — Як же добре, що воно закінчилося.

— Навіщо ти звалив на неї кучугуру снігу? — вирішила не ходити довкола. Коли ще буде шанс поговорити з серійним маніяком? Навіть в такому стані він міг одним поглядом заморозити мене. — І навіщо стирав пам'ять Ароу? Що за божевільний любовний трикутник?

— Тобі смішно…?  — розчавлено перевів він погляд на стелю та вичавив з себе вимучену посмішку. Пальці сильніше стиснули рану, викликаючи хвилю болю та замінюючи психологічний біль фізичним. — Ароу взагалі не причетна до цього всього.

— А хто причетний? — поморщилась від усвідомлення того, що він навмисно зараз знущався з себе. — Розкажи мені.

Пронизливий погляд зачепився за мою розтріпану шевелюру і Велс з якоюсь приреченістю почав розповідати. Спочатку про те, як з Еріал обкрадав магазинчики та заможних панів. Як вони замерзали через його вміння, а потім забували все ніби нічого не відбулося. Як він нишком ходив дивитися в цирк на Ароу і вони почали зустрічатися, нишком від усіх. І як про це дізналась Ейра та стерла їй всі спогади. Як він довгий час намагався почати все спочатку, але — дарма. А потім, як його Ароу випадково згадала про нього й вирішила помститись менталістці. Як Святий Король віддав наказ знищити Ароу і він наважився замість смерті, стерти її пам'ять знову. Але тут втрутилась Ейра якій віддали наказ ліквідувати перешкоду. Перешкода з міс Айс була погана, але міс Ван категорично не хотіла аби та жила та обіцяла розправитись з пасією свого напарника. Тому коли Ароу таки знерухомила це скажене стерво, Велсу не залишилось нічого іншого, як знищити її доки не стало занадто пізно. 

— Вона б ніколи не вибачила її, — похилитав головою Велс, поглядаючи то на годинник, то на стелю. — Це стерво ніколи нікого не пробачало.

— Тому ти вирішив добити її самостійно? — тихо зірвалося з моїх губ.

— Між ними двома я завжди обирав Ароу.

— Інші жертви теж були заради неї...? — нарешті стало до мене доходити які він мав мотиви. — Через те що слідство привело нас до Ароу ти вирішив стерти їй пам'ять та створити надійне алібі?

— Можна і так сказати... — промовив чоловік та дістав з кишені телефон, протягуючи в мій бік закривавленими пальцями. — Але це все одно немає більше ніякого сенсу... Просто...

Мить і яскравий спалах осяяв студію, викликаючи сліпоту. Серце скажено забилося, перехоплюючи подих. Я впала на спину від силової хвилі та стала провалюватись в темряву, десь на задвірках свідомості чуючи крик Рейна. У вухах чувся лише противний дзвін, від якого хотілося втекти.