Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута

— Я тебе теж люблю, — перебила, щоб хоч якось змінити настрій розмови.

— Що? — не очікувавши такого підступу перепитав чоловік, вдивляючись у моє лице. 

— Люблю кажу. 

— Підкупити вирішила? — на серйозному обличчі з'явилася ледь помітна посмішка, від якої захотілося ще більше потрапити в обійми. — Давай, я весь твій. 

—  Ну, якщо ти весь мій... — проникливо почала говорити, стискаючи його пальці своїми. — Тоді пішли у відділок, а потім у ліжко обійматись. 

— А може навпаки? — обнадійливо почав Лоріан. — Обіцяю бути найм'якішим плечем у твоєму житті! На мені чудово спати! Я навіть волосся тобі не смикатиму, коли буду крутитись уві сні. 

— Лорі...

— Тобі треба відпочити. Велс нікуди не зникне. Що з ним може статись у нашому відділку? — вибагливий погляд на мить зупинився на моїх губах. Рейн здійнявся з нагрітого місця й хутко підхопив мене руки, відносячи назад на ліжко. — Відпочинком ще трохи й підемо. 

— Хіба що зовсім трохи.

— Домовились. 

Теплий поцілунок застиг на моєму лобі, викликаючи дивний спокій. Я увіткнулася носом в бліду шию та вдихнула на повні груди п'янкий запах. Від Рейна сьогодні пахло кавою, шоколадом та корицею. Щось настільки смачне, що захотілося відразу ж провести язиком по ключиці. На годиннику виднілася десята.Треба було вирушати. Але щось не давало мені це зробити. Чи то втома, яка раптово навалилася після теплої їжі, чи то спокусливі смарагдові очі за якими я жахливо скучила.  Помилуюсь ними ще трошечки та знову стану противною Фіалкою, яка має думати про роботу.