Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута

Мої пальці потягнулися до защіпки та повільно розстібнули пакет, дістаючи крижану троянду. Ось чим були всі ці жертви для Вайленса. Чимось таким, що не було вартим уваги бо, апріорі, не мало довго прожити. Чимось таким, що мало розтанути через мить, не залишивши після себе й сліду. Але Велс їх бачив інакше. Для нього вони були… живими істотами. наскільки б це іронічно не звучало. Вічним витвором мистецтва. про який пам’ятатимуть десятки людей. Які залишаться на папері, в документах по справі та в його пам’яті. 

— Бачу, тобі сподобався мій подарунок? — почувся глибокий голос з-за моєї спини. Але перш ніж я встигла повернутися, в мою спину щось влучило і м'язи почали кам'яніти.

Тихі рипучі кроки оп снігу повільно наближалися ближче. Я чула їх все гучніше, але скільки б не намагалася поворухнутися — у мене нічого не виходило. Не вдавалося навіть заплющити очі, щоб не бачити, як Велс підійшов ближче та присів напроти мене. Його пальці ледь помітно стиснули мою долоню поверх троянди, перш ніж він підніс іншу руку до мого обличчя та дмухнув якийсь порошок у мій бік. В очах відразу ж потемніло і я стала провалюватись в темряву, засинаючи кам'яною статуєю.