Есміна. Таємниця крижаної королеви - Юлія Богута
— Тобі казали, що ти до біса спокуслива...? — тихо запитав Лоріан, повертаючись до ліжка й залишаючи швидкий поцілунок на губах. — Хочеться повбивати всіх живих істот, які бачать тебе зранку...
— Ти ж слідчий, тобі не можна вбивати, — жартома кинула, щоб трохи віддихатись від жару. В кімнаті стало занадто душно, ніби хтось увімкнув додаткове опалення.
— Я — слідчий. Тому можу вбивати так, щоб жертву ніколи не знайшли. Тобі так не здається? — підморгнув мені безсовісний спокусник і таки пішов назад до дверей. — Одягайся, а то ми так ніколи не виберемося з цієї кімнати.
М'яка посмішка застигла на моєму обличчі. Я дивилася як зачиняються двері та відчувала дивне відчуття розчарування. Було шкода, що ця незвичайна гра закінчилась настільки швидко, залишаючи після себе порожнечу та самотнє ліжко.
Прикусивши губи, я здійнялася і скинула з себе цю недолугу сорочку, одягаючи натомість м'який чоловічий светр. Від нього досі пахнуло пральним порошком та Лоріаном. Шкода, що не можна було так само легко надягнути на себе людину, щоб завжди відчувати на собі її тепло.
