Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Чому це я – безпорадна?! – Обурилася Роді та стукнула по сідницях Ра Он кулаками. Та висказала декілька цікавих спостережень щодо внутрішнього світу Роді. – Те саме можу сказати про тебе! Ааа! Там павук і схоже, щойно між поламаним стільцем та, побитою міллю, рукавицею пробігла ВЕЛИЧЕЗНА миша!

   - Ти вмієш тримати таємниці за зубами?

   - Я тобі вже розповідала про моїх нібито подруг. Я нікому їхні секрети не розповідала. Цікаво, а якщо я тобі про них розповім, це ж не рахується? Бо ти, не знаєш про кого мова.

  - Замовкни!

  - Не закривай мені рота! Я все одно скоро помру, то хоч набалакаюся. Бо мої, нібито подруги, лише вивалювали на мене свої проблеми, а я завжди мовчала. Дай мені хоч перед обличчям пані з косою, виговоритися.

   - Мабуть, в минулому житті я була жахливою людиною. Може, навіть митником у середньовіччі. Якщо ти замовкнеш, то я нас витягну звідси. Але якщо розповіси яким способом я це зробила, то я тебе - вб’ю!

   - Навряд, ти захочеш до в’язниці, - відповіла мудра Роді. Ра Он фиркнула:

   - У мене є знайомий адвокат. Тож, у найгіршому випадку, на мене очікує пів року в божевільні. Але ти маєш погодитися, що порівняно з цим розсадником змій, божевільня мені здасться курортом. – І вона звільнила свої руки. Так само, як і руки Андромеди.

   - Як ти це зробила?! – Верескнула Роді. Ра Он проігнорувала запитання, вивчаючи вхідні двері.

   - Отже, якщо там є камери спостереження, то…, - вона раптом зменшилася. Стала рудим павуком та вилізла зі складу.

    - Просто найкращий день у моєму житті! – Повідомила запилюженому складові Андромеда. – Навіть Ра Он мене покинула, а я гадала, що хоч трохи їй подобаюся! - Вона поглянула на огірки. Присутність відкривачки ніде не майоріла. Тож, Андромеда математично прораховувала, чи розбити банку та під яким кутом, щоб не залишилося розбитого скла в огірках, чи сподіватися на появу лицаря у сяючих обладунках.

    Лицар не прибув. Але двері несподівано рипнули, пропускаючи до складу невисоку повну прибиральницю у рожевому халаті.

   - Що відбувається?  – Кліпнула прибиральниця, оглядаючи склад, а Роді кинулася незнайомці на шию. – Відчееепися, - наказала прибиральниця голосом Ра Он. Донька професора зойкнула та відпустила свою ніби – не подругу, чи все ж таки подругу?

   - Я думала у тебе забрали магію! Ти повернулася за мною! – Вона знову спробувала обійняти панну Кан.

   - І вже шкодую про це, - повідомила Ра Он, скрегочучи  зубами від того, що Роді її обіймала. – Ти зможеш хоча б п’ять хвилин протриматися і мовчати? Чи тобі обов’язково потрібно патякати, патякати та патякати?

   - Мовчання – моє друге ім’я, - відповіла Андромеда, відчіпляючись від Ра Он.

   - Сподіваюся, - похмуро сказала напів кореянка. – Бо, якщо ти забула, там скрізь камери. І я не хочу, щоб вони засікли, що я не позбулася магії. Тож, зараз ми з тобою вийдемо зі складу з виразами великого переляку та полегшення. А коли заховаємося, я зроблю голограму прибиральниці, що ніби нас врятувала. Але для цього мені потрібна повна концентрація. Тож, якщо хоча б чхнеш – нам з тобою гаплик. Уяснила?

   - Так, - закивала Роді. – Але як ти спромоглася залишити свою магію собі?

   - Може, - припустила Ра Он, - замість створення ракет, тобі стати детективом, чи слідчим? – Андромеда набурмосилася. – Я тобі вже казала вчора, що якщо хочеш залишитися здоровою у цьому серпентарію, то треба мати мізки.

   - Зрозуміло, - кивнула Роді, - ті твої браслети. Це була їхня магія, а не твоя.

   - А ти тямуща, як на дівчину, що ніколи не навчалася магії. То ми виходимо, чи й далі балакатимемо?

   - Виходимо!

   Вони вдвох вийшли, зображаючи, що дуже вдячні невідомій прибиральниці, що звільнила їх та заховалися від камер. Тоді Андромеда побачила, як голограма прибиральниці ошелешено вийшла зі складу, зачинила двері та, несхвально хитаючи головою, почовгала в їхній бік. За мить, заховавшись від камер, «прибиральниця» зникла.

  - Побігли, - схопила Андромеду за руку Ра Он, - інакше запізнимося на перший іспит. Трясця! Я - голодна!

    - Тоді, давай заскочимо у цю крамничку на першому поверсі та купимо печива та мінералки. Але, - розгубилася Роді, - у мене немає грошей.

   - Чому я не дивуюся, - простогнала Ра Он та потягнула сусідку сходами угору. – Я тобі позичу, але віддаси мені із процентами. Трясця! Ми всі у пилюці та у павутинні. Доведеться збрехати, що ми грали в археологів, через твого тата.

    - Звідки ти знаєш, що мій тато – археолог? – Вирячилася Андромеда.

   - Прізвище. До того ж, мій старший брат цікавиться археологією. – Роді вирячилася. Отже, у Ра Он все ж є старший брат! Вона вже хотіла детальніше розпитати, коли Ра Он додала, - щоправда, він більше цікавиться чорною археологією!

    Андромеда внутрішньо заклякла. То, старший брат Ра Он – злодій?

   Вони придбали три літрові пляшки води (одну Андромеда вмовила купити для Б’янки) та по невеликій пачці солоного печива. Печиво вони з’їли, коли переходили від крамниці до кімнати для письмового іспиту на другому поверсі.