Щаслива суперниця - Симона Вілар

Це виявилося несподіванкою, адже Стефан уже звик вважати Едгара своїм прихильником. Кров Христова! Він замовчав історію з убивством графині Бертради, повідомив усім, що та загинула в результаті трагічної випадковості, й після цього Едгар дозволяв собі вагатися! Багато хто помітив, що він забарився, перш ніж покласти руку на Біблію. Так, поза сумнівом, порушення клятви — тяжкий гріх. Але чи був він? З плином часу Стефан дедалі більше переконував себе, що саме його старий Генріх хотів бачити на троні Англії.

Так чи інакше, але ці двоє підтвердили останню волю колишніх королів, і Стефан відпустив їх. Гуго відразу подався займати посаду графа Норфолка, а Едгар поквапився до своєї прекрасної саксонки.

У Стефана ж з’явилися інші турботи. До нього зненацька взявся наймиліший братик Генрі Вінчестер. Свята правда — що вище підіймаєшся, то примарніші стають родинні узи. Й Генрі скористався хистким становищем брата, зажадав від нього хартію, за якою церква отримала б такі права й свободи, що фактично стала б незалежною від монаршої влади.

Це було нечувано, але Стефана підхльостували події. У Нормандії барони вже дали згоду визнати на престолі його старшого брата Теобальда, а Стефан ще не був помазаний на царство. Він заскрипів зубами, але дав цю хартію.

Тепер навіть архієпископ Кентерберійський став на його бік, і 22 грудня у Лондоні Стефан Блуа був коронований. Церемонія пройшла без особливої пишноти, на ній були присутні лише кілька баронів і два єпископи. Тільки городяни Лондона знову раділи й стікалися до Вестмінстера, незважаючи на вогкий сніг, що густо летів величезними пластівцями. Вони співали й танцювали, радіючи, що доклали рук до обрання короля.

Мод Блуа прибула в Англію вже після коронації чоловіка, коли трохи одужала після народження молодшого сина Бодуена. Стефан був щасливий нарешті зустрітися з нею і обійняти старших дітей. Мод розділила радість чоловіка й схвалила все, що він устиг почати.

— Дарована церкві хартія нам навіть на руку, Стефане. Тепер ми заручалися підтримкою клиру, й навіть обидва Папи будуть на твоєму боці. А Матильда залишиться без їхньої підтримки. По-перше, вона дочка Генріха, який пригноблював церкву, по-друге — вдова відлученого від Церкви німецького імператора, й нарешті, нині вона — дружина графа Анжу, відомого гонителя духівництва. Ти показав себе вірним сином церкви, того й помазаний освяченим миром, як Саул і Давид.[36] Що стосується Теобальда, я думаю, що йому вистачить розсудливості, щоб не заважати воцарінню рідного брата.

Мод мала рацію. У Римі ніхто й не подумав захищати права Матильди. А старший брат Стефана Теобальд вирішив, що з нього досить і трьох його графських корон, щоб зазіхати на спірний англійський трон. Тому коли нормандські барони прибули до Теобальда з пропозицією зійти на трон, він подякував їм, але відповів твердою відмовою.

Знать затаїлася, вичікуючи, як виявить себе новий король. А показати себе Стефану довелося негайно. Ледь він поховав із великими почестями в абатстві Рідинг тіло Генріха, як прийшла звістка про те, що банди валійців перейшли уельський кордон і спустошили долину річки Северн. Стефан, використовуючи скарбницю скупого Боклерка, що дісталася йому, набрав найманців у Фландрії, вкомплектував військо, однак вести його довелося вже не на Уельс, а на північ Англії, куди вдерлися шотландці. Король Девід Шотландський, дядько Матильди, кинувся відвойовувати англійські землі заради племінниці.

Доводилося починати царювання з військової кампанії. Що-що, а воювати Стефан умів і любив, і незабаром потіснив шотландців, завершив похід миром у Дархемі.

Але замість того, щоб кинути полки на непокірливий Уельс, знадобилося вирушити спішним маршем у Норфолк, де почалися заколоти, бо в Денло ніхто не хотів бачити своїм главою колишнього розбійника Гуго Бігода. Королівському ставленикові довелося брати штурмом місто Норідж, щоб утвердитись у власній резиденції, і це аж ніяк не додало йому популярності. Стефан був у шаленстві від того, що в Денло не зважають на його повеління, але зрештою справу вдалася владнати — колишній граф Едгар всенародно оголосив, що добровільно знімає з себе всі повноваження.

Тільки тоді Гуго Бігод пройшов обряд інвестури, а Стефан повернувся в Лондон. До цього часу влада вже почала його стомлювати. Втішало тільки те, що знать нарешті почала визнавати його повноваження й дедалі більше лордів висловлювали бажання присягати новому королеві. Збір знаті було призначено на Великдень, і до найбільшого задоволення Стефана, в Лондон прибув навіть його заклятий ворог граф Роберт Глочестер.

Двері покою стрімко розчинилися. Тільки Мод, кохана дружина, мала право без попередження заходити до його величності Стефана Блуа.

— Мілорде, чоловіче мій, у нас залишилося не так багато часу А необхідно ще раз усе обговорити.

Невисока, кремезна, вже в парадному одязі, вона стрімко перетнула покій і сіла поруч. Говорила Мод завжди чітко й стисло:

— Зараз тобі доведеться вітати свою знать у Вестмінстер-холі. Ти вийдеш до них, ведучи за руку принца Юстаса. Вони повинні побачити батька й сина разом, зрозуміти, що в новій династії збережеться наступність. І відразу підійди до Генрі Вінчестера. Й не закочуй очей! Генрі чимало для тебе зробив, до того ж, ми одна родина. Усі повинні бачити, що Блуа — це єдине ціле.

Потім вона сказала по кілька слів про кожного з лордів і прелатів, порадила, як із ким триматися. Суррею варто пообіцяти благословити його намір вирушити в Святу Землю, але за умови, що цей граф-прочанин залишить свої манори під патронатом корони. Із королевою-вдовою Аделізою краще триматися лагідно й привітно, навіть незважаючи на її поквапливий шлюб із лордом д’Обіньї, котрий порушує всі без винятку правила пристойності.

— І ось що ще важливо. Стеж за тим, щоб твій