Містичний вальс - Наталія Очкур
Господи, припини! Знайшов час!
Час сповідатись триває щомиті.
Я матиму це на увазі!
— І ти — одна з таких речей? То чим тебе можна здобути? Підкупити? Чи вмовити?
— Не трудися даремно, раднику. Нічого не вийде!
— Поживемо — побачимо, — це прозвучало як погроза.
— Я не звик устромляти меч у спину, тому попереджаю, чужинко, віднині ти — мій найлютіший ворог. Хоч я і захоплююсь тобою, — Роман низько вклонився і хотів вийти, та на порозі ледь не лобом зіштовхнувся з королем. Світлана з цікавістю спостерігала, як двоє чоловіків, схиливши голови і витягнувши шиї, розглядали один одного, немов задерикуваті півні. Першим озвався Олекса.
— Що ти тут робиш, Романе?
— А що, — без усякого пієтету відгукнувся той, — сюди і зайти не можна?
— Для чого ти сюди заходив?
— Для того ж самого, для чого ти півночі гуляв із чужинкою по місту!
На вилицях короля заходили жовна, довгі пальці рук стиснулись в кулаки. О, Ромко, ну що за інтриган, обурено, проте не без захвату подумала Лана. Такий талант марнується! Дійсно, це просто, як усе геніальне!
Варто лишень зганьбити її в очах Олеся, і проблема відпаде сама собою. Ось тільки чи повірить король?
— Якби я не був впевнений, що ти брешеш, Ромку, і не відав причини, яка спонукає тебе це робити, я вбив би тебе, — повільно сказав Олесь, і ця повільність, рівність його голосу переконала Лану, що жартами тут і не пахне.
— Ти можеш йти, друже, Зоряна шукала тебе.
— А ти, мій пане?
— А я ще побуду тут… трохи.
— Не треба, Олесю, — вигукнув радник, із відчаю опустивши всі шанобливі звертання. Він заклинав не короля, він благав друга дитинства, товариша в усіх хлоп’ячих іграх і побратима в іграх дорослих, чоловічих, із яким пройшов крізь вогонь та війну, бути розважливим. — Ти ж знаєш, чим се може скінчитись для тебе! Заради Рутенії — забудь про чаклунку!
— Не можу, Романе. І радий би — та не можу!
Похнюпившись, радник вийшов — у світлиці залишились Лана та Олесь.
— Я хотів побажати тобі доброго ранку, — втомлено мовив король. Дівчина засміялась.
— Роман, мабуть, теж того хтів.
— Ти мене не поцілуєш?
— Сподобалось? — сріблясто-сірі очі дивились на нього насмішкувато. — І рада б — та не можу, пробач. Мені суворо заборонено цілуватися з королем, який має жінку.
— Кого має?
— Королеву, мій пане.
— Ах, королеву, — Олекса підійшов до Лани так близько, що п’янкий запах трав, який незмінно супроводжував його — рути, полину, м’яти — їй дух забивав, і серце завмирало солодко і тривожно, і від аромату, і від близькості чоловіка — цього чоловіка. — Що ж, ти права. У мене є королева. Ось тільки жінки немає.
— Це гра словами, мій володарю.
— Це просто моє життя, світлячку.
— Дивуюся дивом, як із такою любов’ю ви та ваша дружина… королева, хотіла я сказати, пройшли оті випробування річкою та лісом? Якщо я вірно пам’ятаю, там обіцялось кохання до скону?
— Так, пам’ять добре служить тобі, — Олекса всміхнувся, і усміх той, невимовно печальний, зворушив Лану більше, аніж тисяча жалібних слів. — Дозволь, я дещо тобі поясню. Кохання — то вищий дар, то нагорода Світла, яка осяює твою душу, підносить тебе до синього неба на крилах, котрих ніхто не бачить, але вони є. Світло не роздає дарунки абикому і той, хто залюбився, може вважати себе обраним. І влада теж дар, хоча вона є одночасно і великим тягарем, а про кохання цього сказати не можна, — король взяв Лану за руку. — Я обдарований владою, а все і одразу мати не можна.
— Тобто ти…
— Королі не проходять випробування. Раді Старійшин відомо, що в противному разі з лісу тільки й знатимуть, що трупи виносити, а Рутенія за місяць залишиться без осіб королівської крові. Тут і мови не може бути про кохання.
— А про вірність, мій пане?
— Твої питання завдають болю.
— Отже, мають сенс. То що ж із вірністю?
— Я не зраджував королеву. І навіть не хотів цього — доки не побачив тебе.
— Тобто я в усьому винна?
— Ні. Світлячку мій, як ти могла подумати, що я перекладу на тебе бодай дещицю власної вини?! Ти тут ні до чого. Ти врятувала мені життя, і тепер воно належить тобі. Я собі вже не господар. Ти моя господиня. Я хотів би бути з тобою.
— Ні.
— Ти відмовляєш мені? Чому?