До ніг твоїх я небо простелю… - Наталія Дурунда

— Мамо! — спробувала зупинити це безумство Лія. — Марат навчався у Лондоні, вільно володіє англійською мовою, розуміється на музиці не гірше за мене. Він — цивілізована молода людина. А головне… я кохаю, — майже прошепотіла, дивлячись неньці прямо у вічі. — Всім серцем люблю. Я не жартую, рідна моя. Зрозумій. Якщо…

— Ні, ні, нехай буде по-твоєму, — перебила дочку Турганова. Жінка знала свою кровиночку. Розбити її крихку душу легше, ніж хтось міг уявити. Тому сперечатися не стала. Що може радувати батьків на схилі літ більше за радісне, усміхнене, щасливе обличчя власної дитини? А Лія була щаслива: аж світилася зсередини, мов янгол.

Змирилися.

Весілля було пишним і вишуканим. Наречений — еталон стилю, елегантності й чоловічої привабливості: модний костюм, замість краватки — хустинка на маленькому золотому затискачі, золоті запонки виблискували на сніжно білій сорочці.

— Нареченій треба добре потрудитися, аби достойно виглядати біля такого жениха, — шепотілися присутні.

Та коли на килимі з’явилася Лія — усі завмерли: ніжне стильне розширене плаття, обшите дорогим мереживом, злегка виблискувало на сонці з кожним кроком нареченої; позаду тягнувся чималий шлейф, накритий довжелезною фатою; обличчя покривала легка вуаль; під нею — ніжний макіяж, що робив невинну дівчину жіночною і прекрасною; напіввідкриті плечі та спина. Не йшла, а наче пливла назустріч своїй долі.

Опівночі обидвоє покинули весільне дійство, що було якраз у розпалі. Марат уперше повіз дружину до свого помешкання.

Вона піднялася до подружньої спальні, він залишився на першому поверсі.

Зайшла у кімнату. На ліжку — одяг для ночі: білосніжна легенька шовкова сорочка, такий же халат, оздоблений мереживом. Це подарунок мами. Вчора Лія передала його Маратові, аби хатня працівниця могла підготувати кімнату, як слід.

Серце забилося сильніше. Як усе пройде? Він — досвідчений чоловік, у якого десятки дівчат за плечима, а вона? Зовсім не знає, чим розпалити його пристрасть. Навіть в очі йому глянути боїться.

За кілька хвилин двері відчинилися. До кімнати увійшов Марат, одягнений у чорний шовковий халат, з під якого визирали такі ж штани.

Лія у нічному вбранні сиділа перед дзеркалом і розчісувала волосся. На мить зупинилася.

Він не поспішав. Усвідомлював, що перед ним не майстерна коханка, а дівчина, для якої ця ніч матиме вплив на все її подальше статеве життя. Перший досвід або розкриє жінку, або злякає. Йому зовсім не хотілося, щоб дружина лягала у ліжко з відчуттям обов’язку. Адже кохав і бажав взаємності. Якщо божеволіти від насолоди, то тільки удвох…

Повільно підійшов, обняв за плечі, в дзеркало глянув у її очі й лагідно посміхнувся.

— Іди до мене, — легенько узяв за руку.

Лія піднялася й стала перед чоловіком.

«Хвилюється», — відчув.

— Це — ти, — тихенько промовив, показуючи пальцем на Лію. — Це — я, — вказав на себе. Тоді підняв праву руку.

— Тепер давай свою, — лагідно попросив.

Вона слухняно простягла ліву руку. Їхні пальці схрестилися.

— А це… — на мить зупинився, — ми, — глянув на сплетені пальці рук. — Одне ціле. Спробуй забрати свою руку.

Дівчина легенько потягла, але він міцно тримав схрещені пальці.

— Не можеш, — посміхнувся. — Зараз спробую я, а ти потримай.

Лія відчула, як Марат потягнув руку на себе, але стримала.

— Не вийшло, — задоволено продовжив. — Отак і в житті, кохана моя. Ніхто не забере свою руку, якщо інший не відпустить. Розумієш?

Лія мовчки ствердно кивнула головою. Вона вже не тремтіла, дивилася на нього очима, повними любові й бажання. Коли він поряд — їй не страшно. Виявляється, треба лише дати свою руку і не відпускати. З ним так спокійно, надійно. Недаремно хтось із великих казав: хочеш заволодіти розумом жінки — подаруй відчуття захищеності, хочеш заволодіти її ласкою — подаруй ніжність, хочеш заволодіти душею — подаруй свою.

Рахімов був тим, хто бажав злиття в одне ціле саме їхніх душ. Лія це відчула і повністю довірилася чоловікові.

Він був терплячим, його ніжність зводила з розуму. З її губ зривалися приємні легкі стогони. Значить він усе робить правильно. Коли зрозумів, що вона готова — більше себе не стримував. Раптом обидвоє відчули блаженне тепло, що розлилося по всьому тілу, найвищу насолоду злиття двох в одне ціле.

Так добре Маратові ще не було.

Його колишні дівчата майстерні у ліжку, але не було головного: злиття воєдино, нічого не зачіпало душу.

Лія не відчула болю. Враження, ніби її розкрутили на каруселі до шаленої швидкості так, що відірвалася від землі. Десь здалеку все бачить, а прийти до тями не може.

«Господи, що ж це за відчуття такі? — заплющивши очі, думала. — Ніби лечу в якесь провалля, заспокоює лише, що він тримає за руку».

Трохи оговтавшись, притислася до чоловіка. Він обняв і поцілував у голову, вдихаючи аромат її волосся.

— Мій єдиний… Мрію зробити тебе щасливим. Хочу дарувати ніжність, турботу, ласку, — говорила просто, щиро. Не вміла грати на почуттях.

Марат легенько погладив її обличчя, торкнувся пальцями підборіддя, заглянув у прекрасні закохані очі.

— Ти — жива вода, що напоїла мою спраглу душу, — серйозно промовив, — немов повітря, яким дихаю. У нас — життя попереду. Зі мною буде нелегко. Але не відпускай руку. Ніколи не відпускай…

Лія відчула, як по тілу пробігли мурашки. Він так серйозно говорив, ніби щось відчував, боявся втратити її…

— Жінко, ти взагалі думаєш годувати свого чоловіка? Я відпустив хатню робітницю, бо одружився. Не пожалкую? — несподівано зранку почула у слухавку мобільного телефону заспана Лія.

Мов ужалена, розплющила очі, підхопилася. Досі сніданки готувала мама, інколи носила донечці в