Щаслива суперниця - Симона Вілар

Але щоб отримати Гіту Вейк або хоч трохи просунутися на цьому шляху, мені доводилося працювати, працювати й працювати. Прощавайте, мої солодкі лінощі! Виконуючи дедалі нові й нові доручення моєї прекрасної дами, я дізнавався, як ведуться в цих краях польові роботи, які тутешні звичаї, з чим доводиться рахуватись і чим можна легко знехтувати. Я старанно осягав усі ці премудрощі, дивуючись із власної ретельності. Щоправда, з’ясувалося, однієї ретельності замало — та леді Гіта тільки мовчки закушувала чарівну губку, коли я раз у раз робив дурниці.

Оці вже мені вівці, вовна ця — хай їм грець! Ніколи б не подумав, яка то складна та клопітна справа. То місцеві селяни примудрялися віддати мені вовну за завищеною ціною, то я сам купував пересохлу торішню, та ще й із недоважком у клунках. І краще б леді Гіта гнівалася й кричала, як моя колишня пані, але я ніколи не чув від неї жодного докірливого слова. Від її рівного й незворушного голосу я ще гостріше відчував власну нікчемність. Про які почуття тут могло йтися?

Вона й сама тільки-но припинила годувати грудьми дочку, з головою поринула в справи. Мене вражали енергія та невтомність леді Гіти. Зрозуміло, жінок змалечку вчать господарювати, але вона займалася не тільки домашніми справами — у коло її обов’язків входили догляд за ремонтом доріг, зведенням гребель і водовідвідних каналів у фенах, до того ж, щодня вона долала верхи десятків зо два миль, скуповуючи в йоменів вовну.

Від мене їй було не багато пуття, хіба що я охороняв її під час цих поїздок, але ми весь час були разом, як я того й хотів. Я мчав поруч у шкіряних обладунках і з мечем при поясі, це надавало виїзду леді Гіти значущості, й ніхто не смів кинути їй услід образливе слово чи докір, що взялася не за свою справу.

Минулого літа леді Гіта скупила чимало руна, досить вдало продала його на ярмарку в Норіджі й була задоволена баришем не менше, ніж яка інша леді перемогою свого обранця на турнірі. З вторгованих грошей було навіть придбано одяг для мене, бо мій старий став непридатним.

Я був зворушений, бо сам не вмів дбати про своє вбрання. Тепер я мав вигляд сущого лорда в новій синій туніці й широкому плащі барви бордо. Але коли вона піднесла мені в подарунок лютню, я мало не розплакався.

— Я знаю, як ви любите співати, Ральфе. Ви вроджений трубадур, і вам не обійтися без інструмента.

І я співав їй найкращі свої пісні, вкладаючи в них усю душу, все серце. Мені був приємний вологий схвильований блиск її очей. Як і раніше, я сподівався… Нехай я не виправдовував її сподівань, але я любив її! І навіть її діловитість і те задоволення, яке приносило їй зростання її статку, не могли змусити мене повірити, що тільки цього вона й чекає від життя.

Одного разу я запитав леді Гіту, навіщо їй стільки працювати. І відповідь мене здивувала.

— Я хочу бути незалежною. За два роки я стану повнолітньою і зможу викупити в короля право на повну волю.

— Але ж за нормандськими законами жінка не може бути власницею землі, вона неодмінно повинна мати заступника.

Вона глузливо посміхнулася.

— О, сере Ральфе, гроші на те й існують, щоб обходити перешкоди в законах. Якщо я заплачу достатньо, то цілком зможу розпоряджатися своїм леном як чоловік-землевласник.

Я поцікавився — навіщо їй незалежність.

Леді Гіта розсміялася.

— Таке запитання міг поставити тільки чоловік!

Згодом між нами склалися довірчі стосунки, однак, як і раніше, я помічав, як жадібно дослухається леді Гіта до розмов про графа Норфолкського. Щоправда, в тих розмовах для неї не було нічого підбадьорливого. Серові Едгару було не до Гіти з її дитиною — він перебував на вершині слави, його популярність росла, навіть король Генріх милостиво прийняв графа та вдостоїв бесіди віч-на-віч.

Про все це нам повідав маленький Адам. Цей тямущий парубійко залишався єдиною сполучною ланкою між Тауер Вейк і Гронвудом. Хлопчик був дуже прихильний до Гіти, а та з задоволенням дозволяла йому нянькати сестричку й сумно посміхалася, дивлячись, як тягнуться одне до одного ці незаконнонароджені нащадки правителя Норфолка.

Часом мені здавалося, що Фея Туманів починає впокорюватися зі своїм становищем покинутої коханої. Коли граф із дружиною повернулися з поїздки в Нортгемптон і знову поповзли чутки про негаразди між ними, моя пані ніяк на це не зреагувала. Вона, як і раніше, вела діяльне життя, багато роз’їжджала, приймала запрошення знаті. Її зрослий добробут змушував місцевих землевласників зважати на неї, а оскільки леді Гіта була незаміжня, багато чоловіків вибудовували шлюбні плани. Навіть те, що вона мала позашлюбну дочку, не зупиняло тих, хто мав намір шукати її руки. Адже всім відомо, що дочка не успадковує майна й водночас слугує підтвердженням плодючості жінки.

Але одного разу, коли я повернувся з полювання, довідався, що леді Гіта полишила Тауер Вейк з сумного приводу — трагічно загинув малолітній Адам, син графа Едгара, й моя пані поїхала на похорон. Коли ж мені повідомили, що вбивцею хлопчика поголос одностайно вважає графиню Бертраду, я був вражений. Можна було тільки здогадуватися, як це позначиться на стосунках графської пари, але куди більше мене турбувало інше: якщо між Едгаром і Бертрадою відбудеться розрив, чи не зблизиться знову граф із моєю коханою?

Однак Едгар незабаром полишив Англію, а Бертрада замолила гріхи та віддалася розвагам. Настало Різдво, світ оновився, все начебто налагоджувалося, і моя леді Гіта