Щаслива суперниця - Симона Вілар

Сакси слухали мене не менш захоплено, ніж коли я починав співати:

Усі, хто сидів біля вогню, починали посміхатися, й Гіта посміхалася разом із ними. Ах, яка ж чудова в неї була посмішка! Немовби весна, що настала після дощової зими.

А ця зима саме такою і видалася — довга, вогка, з бурхливими вітрами й затяжними дощами зі снігом. І щоразу, коли я намагався заговорити про наші стосунки, леді Гіта давала мені зрозуміти, щоб я не мав жодних надій.

О ні, я не надокучав їй своєю любов’ю. Я брав малу Мілдред на руки, й мені на втіху був навіть нескінченний зимовий дощ, і не викликали зневіри постійні мрячні хмари над фенами.

Та ледь засяяло сонце й зазеленіли луки, надійшла звістка, що з-за моря в Норфолк повернувся Едгар Армстронг…

Наступного ранку мене не тривожили — вирішили, що відсипляюся по святі. Тому й не надто таїлися з розмовами — тут я й почув, як хтось згадав: от, гляди, й леді Гіті випаде трохи щастя.

Але на балакуна миттю цитькнула Ейвота: вгамуйся, не приведи, Господи, Ральф почує. На що рів Цедрік зуважив:

— Хлопець і без того не сліпий. Бачили, яким він з’явився над ранок?

Мовчання, що було за цим, я міг розцінити як співчутливе. Але чи ж мене обходило їхнє співчуття? Моє серце спливало кров’ю.

Я пригадав, як повелася леді Гіта, коли стало відомо про повернення Едгара. Невже вона й справді сподівалася, що коханець, який залишив її, просто з корабля кинеться в Тауер Вейк? Чи вона забула, що дружиною графа перед Богом і людьми є міледі Бертрада?

А незабаром ми довідалися, що Едгар збирається влаштувати великий ярмарок у Гронвуді й леді Гіту це надихнуло.

— Чудово! Ми чимало заощадимо, якщо вовну цього настригу повеземо не в Норідж чи Ярмут, а в Гронвуд.

Збираючись на торг, вона була надзвичайно пожвавлена й навіть надягла нову блакитну сукню-бліо та стала схожа на знатну нормандку.

Чи пам’ятала вона про мене в ці хвилини, чи помічала взагалі моє існування? Чи бачила розпач у моїх очах? Смію сподіватися, що так. Адже одного разу уважно глянула на мене й раптом кинулася в свої покої, ніби чого налякалась. А до вечора несподівано висловила бажання відвідати обитель Святої Хільди.

— Леді Гіта поїхала побачитися з сестрою Отилією, — пояснила за вечерею балакуча Ейвота. — Але що, запитується, знадобилося міледі від цієї святенниці? Нічого путнього вона не навчить… Хіба що читати свої тужливі літанії.

Леді Гіта повернулася з монастиря тільки наступного дня, спокійна та вмиротворена, й так само вона поводилася на ярмарку в Гронвуді. До покупців зверталася зі звичайною діловою хваткою, в чомусь поступаючись, а іншого разу не погоджуючись. Я погано знався на цих тонкощах, але бачив, що обидві сторони — і моя пані, й ці фламандці — задоволені угодою. Я саме подався по вино, щоб ми могли випити за вдалу угоду, коли зненацька з’явився Едгар.

Буду справедливий — цей сакс у розкішному одязі, з не по-тутешньому смаглявою шкірою та прозоро-синім поглядом, з гордовитою поставою й розворотом пліч справжнього майстра фехтування на важких мечах мав вигляд істинного лорда.

Моя пані трималася з ним люб’язно — та й по всьому. Навіть я з моєю ревнивою підозріливістю не помітив у поведінці обох нічого негожого. І настільки ж стриманою вона залишалася цілий день — із задоволенням обговорювала подробиці вдалої угоди, і навіть я вдостоївся похвали за моторність.

Але вже ввечері, коли ми сиділи вдвох за трапезою, у ній начебто щось зламалося. Плечі леді Гіти похилились, як під непосильним тягарем. Я злякався, що вона впаде, кинувся до неї та підхопив безвольно обм’якле тіло. Господиня Тауер Вейк тремтіла й схлипувала в моїх обіймах, і мені довелося вкласти її в ліжко й гукнути дівчину-служницю.

Тієї ночі я довго лежав без сну. Мені було цілком зрозуміло, що діється з моєю коханою, але від цього розуміння стало так кепсько, як ніколи досі. Коли ж я досяг останніх меж розпачу, двері зарипіли й на на порозі з’явилася леді Гіта — в самій сорочці, боса, з розпущеним сяючим волоссям. Я здивовано дивився, як вона наближається до мого ложа.

— Ральфе, прошу тебе… Обійми мене… Будь зі мною ніжним…

Я не повірив своїм вухам, і тоді вона сама припала до мене. І які ж полум’яні вуста виявилися в холодної Феї Туманів!

Одному Богу відомо, чого мені коштувало не накинутися на неї відразу ж із усією люттю розпаленої пристрасті. Колись у мене було чимало коханок, і всі вони думали, що я лагідний і дбайливий у любові, але як давно я не знав інших жінок, цілком поглинутий своєю любов’ю до леді Гіти!

Обожнювана й бажана — вона сама впала мені в руки, як дозрілий плід, і я поцілунками й пестощами намагався вдихнути життя в її дивно покірне й ослабіле тіло. І ось настав момент, коли її подих почастішав, блаженно опустилися