Та сама я - Джоджо Мойєс

– Знаєте що, гадаю, на сьогодні з вас досить.

– Але я…

– Ні, розвертайтеся, міс Луїзо.

– Ой, ну якщо ви наполягаєте. Яке розчарування.

– Зустрінемося з вами вдома. – Він так енергійно поплескав мене по спині, що я ледь не впала обличчям на землю. А тоді, радісно помахавши на прощання, вони побігли далі.

– Ну як вам, міс Луїзо? – запитав Ашок, коли я пришкандибала через сорок п’ять хвилин. Виявилося, у Центральному парку не так уже й важко загубитися.

Я зупинилася, щоб відліпити просякнуту потом футболку від спини.

– Неймовірно. Обожнюю.

Увійшовши до квартири, я виявила, що Джордж та Аґнес повернулися додому раніше за мене на цілих двадцять хвилин.

Містер Ґопнік казав, що Аґнес має дуже щільний графік. Враховуючи те, що його дружина не працює та не виховує нащадків, вона – найбільш зайнята людина з тих, кого я зустрічала. Після того, як Джордж пішов, мені дали півгодини на сніданок (на Аґнес чекав накритий стіл з омлетом із самих лише яєчних білків, а також якісь ягоди та срібний кухлик із кавою; а я з’їла мафін, що залишив для мене Натан у кухні для персоналу). Після цього ми провели півгодини у кабінеті містера Ґопніка, поки його асистент, Майкл, виписував усі заходи, які Аґнес відвідуватиме цього тижня.

Офіс містера Ґопніка був взірцем типової маскулінності: усі поверхні виконані з темного дерева, а полиці завантажені книжками. Ми сиділи у м’яких кріслах навколо журнального столика. Позаду нас, на величезному письмовому столі містера Ґопніка, стояв ледь не десяток телефонів та блокнотів. Періодично Майкл благав Іларію принести йому ще кави, і вона піддавалася, усміхаючись лише йому.

Ми обговорили зміст промови для зустрічі щодо благодійної організації Ґопніків, благодійну вечерю в середу, поминальний обід і фуршет у четвер, виставку, а також концерт у Метрополітен-опері в Лінкольн-центрі у п’ятницю.

– Спокійний тиждень, – мовив Майкл, не відриваючи очей від айпеда.

Сьогоднішні плани Аґнес включали візит до перукаря о десятій (три рази на тиждень), відвідини дантиста (планове чищення), обід із колишньою колегою, а також зустріч із декоратором інтер’єру. О четвертій у неї запланований урок гри на фортепіано (двічі на тиждень), велотренажер о п’ятій тридцять, а потім вечеря з містером Ґопніком наодинці у ресторані в центрі міста. Я буду вільна о шостій тридцять вечора.

Здавалося, Аґнес була цілком задоволена планом на день. А може, річ лише у пробіжці. Вона переодягнулася в сині джинси та білу сорочку, під якою ховався величезний кулон із діамантом. Довкола жінки витала стримана хмарка дорогих парфумів.

– Схоже, усе правильно, – мовила вона. – Добре. Я маю зробити декілька дзвінків.

Здавалося, вона вирішила, що я знаю, де шукати її після того.

– Якщо є сумніви, просто чекай на неї в коридорі, – прошепотів Майкл, коли вона пішла. Він усміхнувся, на мить забувши про свою професійну маску. – Коли я тільки починав, я й гадки не мав, де їх шукати. Наше з тобою завдання – це бути поруч у найпотрібніший момент. Але водночас не переслідувати їх до вбиральні.

Як мені здалося, він був лише трохи старший за мене, але виглядав так, наче народився привабливим, із витонченим смаком та в начищених до блиску черевиках. У мене склалося таке враження, ніби усі у Нью-Йорку, окрім мене, були саме такими.

– Ти довго тут працюєш?

– Трохи більше року. Їм довелося розпрощатися зі своїм старим секретарем, бо… – Він зніяковіло замовк. – Ну, новий старт і все таке. А потім, через деякий час, вони вирішили, що їм замало лише одного асистента на двох. Ось для чого ти й потрібна. Тож привіт! – Чоловік простягнув мені руку.

Я потиснула її.

– Тобі тут подобається?

– Дуже. Я навіть не знаю, хто з них мені більше подобається. – Він широко всміхнувся: – Він дуже розумний. І такий привабливий. А вона просто лялечка.

– Ти з ними бігаєш?

– Біг? Ти знущаєшся? – Він здригнувся. – Це не для мене. Хоча, якби з Натаном… О, Боже мій. Із ним би я попотів. Хіба він не красунчик? Він запропонував мені промасувати плече, і я миттєво закохався. І як тобі вдалося стільки з ним пропрацювати і не накинутися на ці смачненькі австралійські кісточки?

– Я…

– Не відповідай. Якщо це все ж сталося, я не хочу про це знати. Ми маємо залишатися друзями. Так. Я маю спуститися на Волл-стрит.

Чоловік вручив мені кредитку («Про всяк випадок – вона завжди забуває свою. Все одно він за все платить») та електронний планшет і показав, як установити PIN-код.

– Тут є всі контактні номери, які можуть тобі знадобитися. А також усе, що стосується календаря, – мовив він, прокручуючи сторінку на екрані вказівним пальцем. – Кожна людина позначена своїм кольором: містер Ґопнік – синім, місіс Ґопнік – червоним, а Табіта – жовтим. Ми більш не ведемо її розклад, бо вона живе далеко від дому, але все одно корисно знати заздалегідь, коли вона може бути тут, а також про всі сімейні зобов’язання, такі як зустрічі довірених осіб або ж членів благодійного фонду. Ти повинна завжди перевіряти електронну пошту, щоб слідкувати за будь-якими змінами в розкладі. Обов’язково перевіряй усе двічі. Помилки в розкладі – єдина річ, яка гарантовано зводить його з розуму.

– Гаразд.

– Кожного ранку ти повинна продивлятися її пошту, щоб зрозуміти, що саме вона хоче робити цього дня. Я ж перевірятиму разом із тобою, бо іноді вона від чогось відмовляється, а він бере це на себе. Тому нічого не викидай. Зберігай листи у двох стосах.

– Скільки ж запрошень їм надходить кожного дня?

– О, ти навіть не уявляєш. Ґопніки – надзвичайно важливі люди. Це означає, що їх запрошують на всі можливі заходи, а відвідують вони лише крихітний відсоток від усього. Після них ідуть ті, кого запрошують лише на половину заходів і хто відвідує сто відсотків від усього.

– А після цих хто?

– Непрохані гості. Ті, хто рветься навіть на відкриття фургону з буріто. Але й їх можна зустріти на світських заходах. – Він зітхнув. – Суцільний сором.

Я продивилася сторінку розкладу, зокрема на цей тиждень, і жахнулася, побачивши райдужне місиво кольорів. Я спробувала приховати свою внутрішню паніку.

– Що означає коричневий колір?

– Це розклад Фелікса. Це кіт.

– Навіть у кота є свій розклад?

– Це лише відвідування грумерів, ветеринарів, стоматологів-гігієністів і таке інше. Ох, ні, цього тижня в нього ще зустріч із фахівцем з поведінки. Мабуть, знов напаскудив там, де не можна.

– А