Блискавична для ельфа - Марита Полл

— Для мертвого, що повернувся з потойбічного світу, непогано. Я б навіть сказав чудово. - усміхнувся і поцілував мене в куточок губ.

Потім була вечеря. Прогулянка садом. І солодке занурення у сон, в обіймах коханого.

Тільки от сон був не дуже солодкий.

— Уран? - я опинилася в тій же напівзруйнованій кімнаті.

— Здрастуй, Танечко! Як ти себе почуваєш? - запитав Титан.

— Нормально. Але хотілося б виспатися після в'язниці, а не мандрувати уві сні в твою обитель.

— Хм… Ти ж розумієш, що застосування сили такої потужності не залишиться не поміченим? Якщо я тут, у своїй пастці, відчув сплеск моєї сили, то й Ашер його відчув. Він не зупиниться поки не знищить тебе. Поки ти не приймеш мою силу, ти вразлива.

— Ми вже говорили про це. Я не готова стати богинею. Це не божественна сила, це сила первородного бога. Титана! Ти сам казав, що тутешні боги і в підметки тобі не годяться за рівнем сили. А я ще місяць тому, була звичайною людиною. Причому у світі, де давно немає магії і в неї не вірять як таку.

— Я розумію, що ти боїшся. Але день, коли пророцтво звершиться, вже близько. Я не зможу зупинити Тінь, навіть якщо виберуся з пастки. Це твоя місія, Танечко! Твоя доля!

— Не потрібна мені така доля. Я цього не просила. Я хочу звичайного людського щастя. Я зустріла того, за кого не просто готова вийти заміж, я хочу цього. Хочу мати сім'ю, дітей, коханого чоловіка. Я не хочу боротися з ланцюговим псом Кроноса. Мені всього двадцять, а Тінь така ж давня, як і ти. Та вона по стіні мене розмаже! - у серцях вигукнула я.

— Не розмаже. У цьому тобі допоможе Істиний Король Елателя.

— Істинний Король? Та до біса все! І король, і Тінь, і Елатель! Я не можу, розумієш? Не можу!

— Мені шкода, Таню, але ти не маєш вибору! Як його немає і у мене!

АРАТОРН

Араторн прокинувся на світанку, коли перші промені сонця тільки почали пробиватися крізь хмари.

Татії в ліжку не виявилося і темний захвилювався.

Він схопився з ліжка і насамперед заглянув у ванну. Але там дівчини не було. Він вийшов у вітальню. Порожньо.

Чоловік попрямував до дверей, що вели в спальню служниць, але його зупинив легкий протяг, що йшов з боку балкона.

Татія стояла на балконі, і дивилася в далечінь невидимим поглядом.

— Чому не спиш? - запитав, обіймаючи її за плечі і скривився. — Ти холодна, як лід, і тремтиш! Ідемо до кімнати. Застудишся!

Дівчина лише негативно кивнула.

— Що трапилося? - але дівчина не відповіла.

Араторн повернув її до себе. По щоці текла сльоза. Дівчина була немов у прострації.

— Татіє? - покликав, обережно стираючи сльозу з щоки дівчини. — Ходімо мила.

Дівчина не чинила опір і легко пішла в кімнату, підкоряючись міцним рукам чоловіка.

Араторн посадив її в крісло і загорнув у шаль, але вона не реагувала.

Та що з нею таке? Захворіла? Потрапила під чиюсь магічну дію?

Потрібно розібратися і як найшвидше. Через кілька годин наступне випробування, і якщо Татія на нього не потрапить, її виключать з відбору.

Залишилося лише три випробування. Всього п'ять днів, щоб провести їх поряд із дівчиною. А потім він повинен виконати обіцянку дану Целусу, і свій обов'язок перед королівством.

Адже вже через п'ять днів він міг назвати її своєю нареченою. Міг би! Але не судилося.

Татія призначена Аранелю. Її доля і призначення, зупинити Тінь і врятувати Елатель.

Він розумів це, але як же боляче і тяжко це прийняти. Боляче відмовитися від тієї, що заволоділа серцем та душею. Боляче, ніколи не назвати її своєю. Своєю нареченою, своєю дружиною. Матірью його дітей.

Але він упорається. Він піде з посади Глави королівської безпеки. Він складе обов'язки тіні короля. Він поїде далеко з відси. Адже після всього, що він має зробити заради королівства, Татія не пробачить його. Навіть можливо зненавидить.

Але ж вибору немає. Ні в неї, ні в нього.

Як же він розумів Арабіса. Через пророцтва він втратив кохану. Поступився її братові, щоб вони подарували королівству Істинного Короля.

Араторну належить зробити те саме, з тією різницею, що Істинний король вже є, і вони разом зупинять зло, що насувається на королівство.

Зараз Араторн заздрив братові і ненавидів його.

Все життя Аранелю доставалося все найкраще. Його балували. Його любили.

Араторн ніколи не заздрив братові, адже все, що діставалося Аранелю, йому було не потрібне. Але не зараз.

Йому шалено не хотілося відмовлятися від дівчини. Але нічого не вдієш. Так потрібно.

Араторн розбудив служниць і наказав приготувати ромашковий чай і викликати цілителя.

— Не можу! Не можу! – зашепотіла дівчина.

— Татія? – кинувся до дівчини темний.

Але дівчина продовжувала шепотіти ті самі слова, і розгойдувалася назад вперед.

Незабаром прийшов Цілитель, і, оглянувши Татію, лише розвів руками. Ментальне сканування теж не дало результату. Дівчина не була під впливом.

Але чай, який насилу влила у свою пані Лейла, здається подіяв.

Татія розплакалася.

— Татія! – тихо покликав Араторн, сидячи перед дівчиною навпочіпки.

Дівчина міцно обійняла темного.

— Я не можу, Араторне! Не хочу виходити заміж за Аранеля. Не хочу ставати богинею. Не хочу бути королевою.

— Тихіше! Тихіше, люба! Прошу не плач. Не можу бачити твоїх сліз. Скоро все скінчиться.

— Що скінчиться, Араторне? Моє життя? Моя свобода?

— У пророцтві не говориться, що ти маєш жити з Аранелем після порятунку Елателя. – тільки зараз Араторна осяяло, що вони все ж таки зможуть бути разом.

Арабіс, можливо зробив би так само, і відвіз би кохану, але у королеви була інша доля, і мати ніколи б не покинула Араторна та брата. Хоч вона й намагалася вбити Аранеля, все ж таки вона його любила.

Татія не повинна подарувати королю спадкоємця, про це не йдеться в пророцтві. Лише розділити силу з королем на шлюбному ложі, і цим зупинити Тінь. Потім вона зможе піти і Араторн допоможе їй.