Діамантовий шрам - Мирослава Білич

Іванка приїхала разом із сином, вона сиділа на лавці біля клумби і тихенько розглядала свій шрам, то на нозі, то на будинку, то у квітах. А я спостерігав через вікна, і не міг нарадуватись її приїзду. Про що ж вона зараз думає? Що відчуває? Зовсім скоро з усіма сумнівами і страхами буде покінчено. Сьогодні я зізнаюсь в усьому, і станеться те, що станеться. Тепер все у руках Іванки, й остаточне рішення прийматиме вона. Я ж готовий його прийняти, хай яким воно буде і скільки на це знадобиться часу.

Слухав із кімнати на другому поверсі, як зі слугами спілкується, і не міг намилуватись її особливим тембром голосу. Як же давно його не чув. Не змінилась вона анітрохи, все така ж щира і справжня всередині. Дочекався моменту, коли сама залишиться, і підійшов до дверей її кімнати. За ними почувся гіркий плач і крик, думав, щось сталось і вона по телефону розмовляє. На емоціях заскочив без попередження і почув слова, що розірвали душу на шматки:

- …Я покохала тебе одразу і кохатиму все життя. Мені боляче, мені так боляче...

Стоїть, спершись на комод, і фото моє гладить тремтячими пальцями, ридає і перебуває у своєму вимірі. Така маленька і тендітна, із золотими локонами, розсипаними по худенькій спині. На ній та сама сукня, яку я колись для неї обрав. Що ж із нами сталось, кохана? Як же вийшло натворити стільки помилок, щоб отак страждати?

- Іванко!

Здригнулась і завмерла, значить, теж пам’ятає мій голос. Вона поволі обернулась і пронизала мене крижаним поглядом, вивчаючи кожну рису. Аж поки не почала хитатись і втрачати рівновагу. Ледь встиг схопити над самою підлогою і швидко поніс до ліжка. Зі страху почав нею трусити у надії привести до тями. Іванка потроху відкрила повіки, з очей одразу полились сльози, а вуста з докором тихо прошепотіли:

- Чому?

На емоціях не міг зрозуміти сенс запитання. Відповів уже звичними словами, коли цікавились про раптове одужання:

- Вдалось вилікуватися в останній момент, просто пощастило вижити.

Заперечуючи, похитала головою і вже з нотками злості промовила:

- Чому ти стільки часу робив мене нещасною?