Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

- А чи правда, що шлюби між ними неможливі? – згадала я слова Натана. Не знаю чому, але мені було справді цікаво.

– Правда. Суворо заборонені. Не тільки в аристократії, а й серед звичайних роботяг. Порушники ж смертю караються. Щоправда, за всю історію таких ось Ромео та Джульєтт жодного разу ще не було, або не "спалилися" просто...

Андрій же скривився, наче від запаху тухлого яйця. Напевно, уявив шлюб із кішкою. Схоже, ці тварини справді були видавались йому дуже бридкими.

Залишок дня ми присвятили знайомству з давнім районом гейш, забрели у чайний будиночок, взяли участь у щорічному весняному карнавалі – словом, культурно провели час. Повернулися додому пізно і відразу заснули без задніх ніг.

А вночі мені снилося, що я серед величних гір. І так чудово і природно було вдихати морозне повітря, стрибати з каменя на камінь, допомагаючи собі сильним хвостом, топтати м'якими лапами пружний сніг!

 Вранці я навіть не відразу зрозуміла, що уві сні було не так - я ж була звіром! Ось тільки яким, так відразу сказати не могла.

Ох уже це "перевертництво"! Навіть у сни до мене  пробралось!

Після сніданку власники готелю – дуже мила родина, до речі, – допомогли організувати екскурсійну програму.

Святилище Фушімі Інарі - чудово!

Замок Нідзе – прекрасно!

Храм Кіємідзо – вражаюче!

Бамбуковий гай - незабутньо!

І все було б чудово, якби не болісний черв'ячок тривоги. І Андрій теж зранку напружений – точно щось знає про Гліба,  але мовчить, гад.

Після обіду я наполягла на відвідуванні Саду каміння. Так-так, саме того, що врятував мене від психлікарні. Зізнаюся, побачивши його на власні очі, мені стало ясно, чому Макс не зрозумів мого натяку - мій "сад бубликових скульптур" не нагадував цей сад навіть віддалено.

В імператорському палаці ми приєдналися до україномовної групи і почули частину розповіді екскурсовода:

"У давнину Кіото був столицею Японії і мав назву Хейан, що означає - "столиця миру і спокою"...

Ага, це я вже дякуючи ящеру знала.

..."Біля імператорського палацу розташовувався сад божественних джерел..."

Мене ніби струмом пронизало, навіть кінчики пальців злегка заніміли. "Сад божественних джерел"! Адже той дракон,  хай він був би проклятий, згадував його! Точно - "Твій батько в царстві миру та спокою, п'є водичку в саду божественних джерел!"

Яка ж я дурна! Адже могла ж здогадатися, що якщо "царство миру та спокою" не метафора, то й ці джерела теж можуть бути цілком реальним місцем!

- Шановна, стривайте! - кинулась я наздоганяти групу.

- Що це знову з нею? - переглянулися перевертні.

- Ви щось хотіли уточнити, милочка? - люб'язно  уточнила екскурсовод.

Пропустивши дратівливу "милочку" повз вуха, я вчепилася пазурами - фігурально, ясна річ, - в це неоціненне джерело інформації:

- Скажіть, будь ласка, а цей сад ще зберігся?

- Звичайно, ні, люба. Я ж говорила про пожежі, – невдоволено скривилася жінка.

- А що на його місці зараз?

- Так багато чого: будинки, вулиці, сквери - така територія не могла пустувати. Ось усе, що зараз довкола нас, за стінами палацу, багато років тому було тінистим садом.

Подякувавши жінці, я поскаржилася Кет і Андрію, що сильно втомилася, сподіваючись, що вдасться вислизнути від них в готель. Але вовк відмовився відпускати мене одну, та й лисиця повідомила, що на сьогодні теж нагулялася. Тож вирушили додому всі разом.

Щойно сіли у таксі, перевертні почали обговорювати, куди краще піти на вечерю. Мої ж думки були далекі від теми їжі: до готелю було хвилин сорок і я вирішила витратити цей час на пошуки будь-якої інформації про сад божественних джерел. Я сподівалася знайти готель або інший заклад з такою назвою, шукала англійською та навіть японською, але на жаль – нічого. Вже зовсім зневірившись, я забрела на свіжий форум і в англомовному листуванні натрапила на згадку закритого елітарного клубу неподалік імператорського палацу. Автор називав його "Джерела", а також повідомляв, що шукати його - справа марна і навіть небезпечна, а його знайомий, що намагався потрапити туди без запрошення, зник і вже добу не виходить на зв'язок.

Коли ми нарешті дісталися готелю, я вирішила знову заглянути на той форум і перечитати дивне листування ще раз - і ахнула: повідомлення було відредаговано. Автор змінив назву клубу, а згадку про зниклого хлопця взагалі видалив. Це було підозріло, а, виходячи з тенденції останніх днів, якщо є щось підозріле – мені туди. Ось як знайти цей таємний клуб?

- Вибачте, мем? - До мене підійшов службовець готелю. - Вам лист.

Я здивовано глянула на хлопця, а потім на чистий білий конверт без адреси відправника та поцікавилася:

- Від кого?

Той знизав плечима:

– Кур'єр приніс.

Я глянула на Кет і Андрія: ті захоплено розмовляли, піднімаючись сходами, і, здається, не бачили як мені вручили листа. Коли вони зникли за поворотом, я відкрила конверт і витягла білий лист дорогого цупкого паперу, на якому каліграфічним почерком було виведено лише одну фразу:

"Шановна пані Анастасіє, ми раді вітати Вас у стародавньому місті Кіото та запрошуємо відвідати нашу звану вечерю, яка відбудеться сьогодні о 23:00 у клубі "Сад божественних джерел".

Мене кинуло в жар. Безліч питань промайнуло в голові, але одне так і не виникло: чи варто мені йти? Бо я й так знала, що піду, незважаючи ні на що.

Гліб обвів поглядом ліс навколо галявини. Там, за деревами, ховалося безліч вовків. Він їх не бачив, але ясно відчував їхню присутність. Вони дивувалися, чому їхній претендент на роль ватажка все ще в людській подобі. Та й нехай дивуються, Гліб точно знав, що ніде в законах перевертнів - ні в писаних, ні в усних - не вказано, що боротися слід у звіриній іпостасі.