Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта

Місце ватажка має зайняти найсильніший. Наша зграя складається з шістнадцяти кланів, клани - з багатьох родів, роди - з сімей. Кожен клан на фінальний бій має виставити одного претендента. Його обирає кожен клан самостійно. Тобто як вибирає - це, по суті, єдиний, хто вижив після кланової битви, в якій беруть участь представники всіх його родів. Як вибирають найсильнішого сімейства? Повір, лише одиниці вирішують це мирно – шляхом спортивних змагань чи голосуванням. Інші - добре, якщо можуть гарантувати офіційні поєдинки. Але, як показує практика, до них доживають далеко не всі. Розумієш, природа вовків така, що за місце ватажка будуть битися всі, навіть ті, кому плювати на владу і гроші. Азарт, жага перемоги, запах крові зводять нас з розуму. Ми забуваємо про правила, у нас просто зриває дах. Офіційні ристалища криваві, проте набагато більше вмирають десь у темних дворах і лісах. Брат піде на брата, син на батька, сусід на сусіда. Кров литиметься рікою. Не варто забувати і про споконвічних наших ворогів: кішки та й люди давно мріють потіснити вовків. Вони навряд чи проґавлять подібну можливість.

"Як і викрадач звіриних іпостасей", - додала я про себе, німіючи від жаху перспектив, .

Лисиця тихо схлипнула:

- Я ж не знала... Може, ще можна якось запобігти?

- Якщо звістка розлетілася маєтком, то навряд, - зло викарбував вовк. Потім, глянувши на розбиту спокутою лисицю, додав м'якше: - Все може бути не так погано. Гліб піде на все, щоб уникнути кровопролиття. Він погодиться стати спадкоємцем.

- Але це ж вірна смерть! - вигукнула Кет. Якщо хтось кине йому виклик, то поєдинку не уникнути. А без вовчої іпостасі йому не перемогти...

У мене всередині все похололо, навколишній світ похитнувся, а серце оглушливо забилося набатом, на мить перебивши всі інші звуки. Можливість війни з тисячами жертв лякала мене менше, ніж нерівний поєдинок Гліба з вовком.

- Не хорони його завчасно, - слова Натана увірвалися в мою свідомість. Сам же перевертень, помітивши мій стан, тримав мене за плечі. - Побачиш, ми ще станцюємо на вашому весіллі. Мені якось довелося битися проти нього ще з двома вовками - раніше у нас були якісь розбіжності, тепер я його глибоко поважаю - так він вистояв проти нас беззбройним. Лишився напівживим, щоправда, але ж вистояв. Наша справа допомогти йому.

- І як же?

- Ви, дівчатка, маєте втекти. Чим менше важелів впливу - на нього чи на Мстислава – тим їм буде простіше. Їдьте подалі на тиждень, а краще – на місяць. Я ж подбаю, щоб тіньовики були на боці Гліба. Якщо в мене вийде, то проти нього виступить лише один або два клани, - говорячи це, Натан дивився виключно на мене. Пильного погляду Кет він всіляко уникав. - Тож зараз прямуйте у місто, я ж на машині "доблесних поліцейських" спочатку в наш клан, потім в до ватажка. Водночас і цих орлів здам, Мстиславу та Глібу буде цікаво з ними поспілкуватися.

Скупо попрощавшись ми розсілись у машини. Кет за всю дорогу не промовила жодного звуку, мені теж було не до розмов. Тривога з'їдала мене. Пошуки батька мене вже мало хвилювали і я кілька разів поривалася повернутися, але розуміла, що Глібу я нічим не допоможу, а нашкодити, за словами Натана, можу. Натомість у Японії, можливо, мені вдасться намацати слід викрадача.

Як тільки ми дісталися до міста, я поспішила розпрощатися з лисицею, її компанія стала тягарем.

Тепер я пила чай у кафе і не знаходила собі місця.  Я дивувалася, що інші люди, як і раніше, безтурботно базікають і сміються, чекаючи свого рейсу.

Нарешті я дістала телефон – хотіла зателефонувати  Глібу, але так і не змогла натиснути на виклик. Напишу краще смс. В результаті вся буря моїх переживань вилилася в скупі пару рядків:

"Я відлітаю в Японію шукати батька. Вибач. Бережи себе".

Натиснула "Надіслати" і відклала телефон, не чекаючи відповіді.

Але через  хвилину екран блимнув новим повідомленням:

"Я знаю, пташка. Лети. І будь обережна".