Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

Фіолетовий.

Ох, ні, погоня!

Як, як зробити, щоб екіпаж летів швидше?

Піді мною розстилався похмурий нічний ліс, Драххан залишився позаду, але ще було видно його вогні. Я судомно озирнулася, боячись побачити натовп драххів, що наздоганяють мене, але навколо кружляв тільки один монстр.

А може, до лісу? Там густо, темно, і раптом він не зможе...

Зможе. Учує своїм звіриним чуттям! Що ж мені робити?

Машина різко пішла донизу. Я несамовито рвала важіль, але він більше не слухався мене.

Відчуття пастки накотило, накрило з головою. Чи міг Сгер підговорити Уліну? Звідки вона взагалі про все дізналася? Я була в такій паніці, навіть не подумала розпитати. Невже з лап Сольгарда потрапила до лап його наступника?

Адже машина відгукнулася на мою силу, але чи була вона на даху до битви, я не могла сказати з упевненістю.

А може, краще до нього? Хоча б не помру...

Все тіло відгукнулося протестом. Він намагався взяти мене силою! І вже точно не стане прислухатися до моїх побажань, навіть прикидатися милим!

Машина стукнулася об м'яку траву, підскочила кілька разів, пересунувшись трохи вперед, і завмерла на галявині.

Попереду, ламаючи гілки, знижувався фіолетовий дракон.

Я не відводила погляду, більше не відводила.

Звір. Не схожий на Сольгарда – інший розліт крил, зовсім інший вираз морди. Та й сама морда. Чомусь згадалися слова Айрін. Вона одразу розкусила його підлу душонку. Або що там у драххів замість душі.

Потужні лапи торкнулися землі, крила склалися. Всього його на мить огорнув фіолетовий серпанок, і ось уже до мене наближався чоловік без одягу.

Я зчепила перед собою руки, відчайдушно сподіваючись, що двері не відчиняться. Але нажаль. Двері з мого боку привітно піднялися, Сгер схилився, спершись ліктями об кришку наді мною.

Сильний, потужний, оголений, він дивився на мене, немов даючи зрозуміти, що не сховаюся. Чомусь викликаючи думки про широкі плечі чоловіка, густі сині пасма і несподівані усмішки.

– Ти все підлаштував? Так?