Смерть моя, життя моє - Ерато Нуар

А ще він був надто злий. Знизу долинала розмова, тонкий драконячий слух уловлював її, але лють, що клекотіла у венах, не дозволяла зрозуміти, усвідомити. Чув тільки голоси – її, своєї ніатарі. І його. Свого наступника.

Тепер точно колишнього.

Еллінге впав униз, ясно відчуваючи, що його помітили.

Всю силу, лють, злість і досаду вклав в удар. Хотілося вбити, порвати, розпанахати хлопчиська, роздерти на шматки і пустити за вітром. Але він не міг собі цього дозволити, драххів дуже мало, їх сил і без того недостатньо.

Тому він вклав силу лише в один рух, в один удар.

Щоб нанести в центр Маньє, змінити візерунок Спадкоємця, назавжди затаврувавши його зрадником.

Фіолетовий люто завив, кинувся був у бій, але одразу ж стиснувся, енергетичні канали спалахнули, засяяли сріблом крила. Сила полилася по тілу, прокладаючи нові шляхи, змінюючи візерунок Прада, вивертаючи навиворіт всю його фіолетову суть.

Сгер кричав, звивався, доки не впав на землю. Усередині нього йшла перебудова, з якою він намагався боротися. Відчайдушно, але марно. Намісник – найсильніший з драххів. Саме такими завжди були володарі в світі Прада.

На периферії свідомості промайнула думка, що треба обернутися. Дівчина може постраждати...

Але розлючений дракон відмів її, вриваючись під покров дерев, прокладаючи собі шлях між стовбурами.

Він чув свою ніатарі, що тікала, злякана і рішуча. Жадаючу жити.

Наздогнав. Зойкнувши, дівчина впала, замастила обличчя і руки в бруді. І все одно повзла, чинила опір, не хотіла скоритися.

Видавши переможний рик, дракон підхопив її кігтистою лапою. Дівчина закричала, але звір, відштовхнувшись, злетів угору, утримуючи її між величезних кігтів.

Назад. У Драххан. До своєї вежі.

Консумувати шлюб.