Кава на Різдво - Таня Мальована

— Мамо, знайомся Це Аня. Аню це моя мама Алла Андріївна, — під прицільним поглядом на нас мене представили пані «задушливі парфуми»

— Приємно познайомитися, — простягнула я та не контролючи доторкнулася до руки вікінга, шукаючи в ньому підтримку.

— Ваша поява це щось неймовірне. Зараз якраз підготовка до святкового корпоративну в компанії. І ви візьмете на себе частину обов’язків, — Алла Андріївна сказала, як відрізала.

Чи вона володіє супер здібностями, бо та швидкість з якою вона встигла зняти пальто, поправити зачіску й неймовірно граціозно зайняти інше крісло навпроти мене, не вкладається в моїй голові.

Чи то мої мізки стали як желе? Бо те що я сказала наступним, додало синці від пальців на моїх плечах

— З радістю вам допоможу. В мене неймовірні організаторські здібності. А якщо вам потрібен торт, то в мене є чарівний кондитер, — мій язик летить раніше моєї совісті й думок.

Бо Максим он як напружився та я прямо відчуваю хвилі його злості. А ще силу його рук. Що аж занадто! Ми ще не настільки в близьких стосунках, щоб експериментувати з долею болю. Легенький щип моїх пальців об йогу руку, змушує розслабити захват моїх кінцівок.

— Максим це Різдвяне диво. Я вже й не сподівалася... — від завершення її думки нас врятував дзвінок.

Алла Андріївна як справжня леді витягла телефона та відповіла:

— Так, — поринула в розмову повністю ігноруючи нас.

Я задерла голову й зустрілася з поглядом Максима, який не віщував нічого хорошого. Мої очі благали мене не вбивати одразу, бо на такі події я не розраховувала.

— Максим, Аню. Мені вже час! Договоримо завтра. О 10 чекаю вас у себе. Максим розкаже де це в офісі. Все діти бувайте! — й вона не чекаючи наших прощань випурхнула з кабінету. Залишаючи після себе питання, а що це було.

— Максим Сергійович, я цього не планувала. Чесно-чесно, — намагалася пояснити я спині чоловіка, що за секунди опинився коло вікна, відкриваючи його

— Сподіваюся, ви не проти свіжого повітря. Парфуми моєї матері на любителя. Я чую йод, вона полуницю.

Невже не тільки мій ніс постраждав від цього аромату.

— Аню в мене є один вердикт. Ми з вами в халепі. Вірніше в мене на язиці інші слова, але при жінках лаятися я не можу, — здавалося абсолютно рівним тоном повідомив чоловік, але сильно стиснута щелепа повідомлення про інше.

— Знаєте, з вашою появою в моєму житті. Я вперше за багато років збрехав матері, — на його обличчі промайнуло здивування від розуміння своїх слів, та не надовго.

— Я останній раз так брехала перед податковою, коли в мене зламався термінал, — поділилася я своїми думками.

Максим тільки посміхнувся самими кутиками губ та сів за свій стіл.

— Ну що ж Аню, вітаю від сьогодні ви моя наречена! — прибив мене слова Максим.

Розуміння, що я в повній задниці змусило просеко перестати рахувати виграш, та почати думати.

Але думка була одна, який гвіздець мене чекає. 

Й крутилася вона під обіцяючим поглядом кавових очей. Обіцяючим нічого хорошого.