Будеш моєю, Роксолано - Ксана Рейлі

Вона потягнула нас всередину, а там ми вже розважалися так, наче востаннє. Спочатку довгий час пробули на барі, випиваючи все, що тільки бачили. Схоже, бармен дуже добре розумів, для чого саме ми прийшли, адже постійно підливав. Він кидав на мене свої зацікавлені погляди, а я усміхалася та навіть трохи фліртувала з ним. Ну а що, тепер я дівчина вільна, тому можу робити все, що тільки захочеться. Та ми з дівчатами домовилися, що сьогодні відриваємося без хлопців. Олена, після шотів та коктейлів, замовила нам ще текіли. Коли ми вже з Анею ловили ліхтарики в голові, вона ще досі була тверезою. Такій витримці можна позаздрити, але якщо врахувати, що вона вчилася на географічному факультеті, то це зовсім не дивно. Неодноразово чула її пригоди на посвятах та практиках. Дивно, що після таких тусовок вона не записалася до клубу анонімних алкоголіків.

— Ходімо танцювати! — радісно сказала я та потягнула їх в самісінький центр.

Тепер я відчувала себе прекрасно. Музика керувала моїми рухами, а я просто закрила очі, віддаючись їй. В думах не було ніякого Андрія, а в крові гуляв алкоголь. Так добре мені вже давно не було.
Ми вирішили не зупинятися на досягнутому, тому знову пішли до бару. Після ще декількох коктейлів, я відчула себе королевою танцмайданчика. В голові трохи паморочилося, але це було приємно. Наче легкий кайф, що допомагає забути про все на цьому клятому світі.

— Мені погано, — тихо сказала Аня після чергового коктейлю.

Ми одразу ж вивели її на вулицю. Вона сіла на бордюр за клубом, а я не могла перестати сміятися, адже Олена не помітила дірку в асфальті та просто впала. Здавалося, що я зараз помру зі сміху. Аня ж сиділа та ледь не плакала, бо їй було так погано. У мене в голові літали вертольотики, тому я просто розкинула руки та почала крутитися. Випила я добряче, бо поводжуся так, наче мала дитина.

— Роксік! — крикнула Олена та підбігла до мене.

Завжди говорю їй, що ненавиджу, коли вона так називає мене, але ця дівчина не може жити без закінчення "ік". Навіть інколи каже, щоб ми її називали "Оленьчік".

— Що таке? — усміхаючись спитала я.

— Ти ж ще не вирішила, куди летітимеш у відпустку? — спитала вона.

— Ні, — я продовжувала усміхатися. — Планувала сьогодні. Ой, — голосно засміялася та трохи зашпорталася, — вчора. Так, думала вчора все оформити, але... Тепер я тут!

— Тоді ми можемо зробити це просто зараз, — дівчина хитро усміхнулася. — Мені написали, що одна сім'я з трьох осіб відмовилася від своїх путівок. Там, до речі, квитки до Туреччини, один з найкращих готелів Стамбула, а ще... Все включено.

— Так це ж, напевно, дорого, — я трохи нахмурилась.

— Звісно, це дорожче, ніж їхати кудись на море, але...— вона нахилилася ближче до мене. — Там так красиво. Невже ти ніколи не хотіла побувати у Стамбулі?

— Хотіла, — я задумалась.

— Впевнена, в тебе є гроші, — Олена уважно подивилася на мене.

— Я три роки збирала кошти на сукню, бо хотіла дуже гарну дизайнерську, але тепер...— я гордо підняла голову, — Тепер витрачу їх на Туреччину. Так, летимо до Стамбула!

— Тоді я вже зараз переоформлю ті квитки на нас, — Олена почала стрибати.

Вона забрала мій та Ані паспорти, а тоді почала клацати щось у своєму телефоні. Через деякий час дівчина, усміхаючись, підійшла до нас. Я ж раділа не менше, адже тепер у мене буде неймовірна відпустка в самісінькому серці Туреччини. Сестрі стало трохи краще, тому ми знову пішли святкувати, але вже майбутній відпочинок...
 

Наш час

— Тобто ми з тобою вирішили летіти до Стамбула? — перепитала я, бо досі не вірила в це.

— Так, і я наголошую, що літак вже через дві з половиною години, — Олена усміхнулась.

— Завжди хотіла там побувати, — втомлено сказала Аня, тримаючи пакет з льодом на своїй голові.

— Можеш нагадати мені, які там розцінки? — я подивилася на Олену, а вона трохи зам'ялася. — Що таке?

— Глянь сама, — вона простягнула мені телефон, а у мене ледь очі на лоба не полізли.

— Це що, ціна за одну ніч в готелі? — перепитала я.

— Так, і ти вже оплатила це на два тижні. Ми вчора з тобою так вирішили, тому...

— Ти зараз жартуєш? — майже кричала я.

— Аня он взагалі віддала всі гроші, які збирала на свою студію, — заговорила Олена, а я лише помітила, як у сестри впав пакет з льодом.

— Що? — заверещала вона та почала перевіряти на телефоні свої перекази.

Аня прикрила рот рукою, і тоді я зрозуміла, що ми справді це зробили. Витратили всі заощадження на дорогезний відпочинок у Туреччині. Гроші нам ніхто не поверне, тому доведеться попрощатися з мріями та полетіти до того Стамбула.