Будеш моєю, Роксолано - Ксана Рейлі

В машині сиділо ще двоє таких самих чоловіків і водій. Вони щось говорили між собою турецькою, але я ніяк не могла розчути.

— Куди ми їдемо!? — схвильовано запитала я, бо серце вискакувало з грудей.

Я вже уявляла себе розділеною по частинах на чорному ринку органів.

— Вас попросили доставити, — сухо відповів один з тих чоловіків.

— Що? Я схожа на посилку, щоб мене доставляли!? Відпустіть! — я ледь не билась у конвульсіях, але ніхто не зважав на мене.

 Всередині з‘явився холод страху, а тіло вкрилось мурахами. Серце пропускало удари, а долоні намокли. Мені здавалось, що ця вся історія зайшла занадто далеко і мене тепер просто хочуть вбити. За деякий час авто зупинилося біля невеликої сучасної будівлі. Вона вся була у панорамних вікнах, тому сонце яскраво відблискувало від скла. Поруч на стоянці було декілька дорогих автівок, а газон ідеально підстрижений. Від цього всього я трохи заспокоїлась, але все одно відчуття чогось страшного не покидало мене.

— Ідіть зі мною, — один з тих чоловіків вказав на великі скляні двері.

 Я слухняно пішла за ним, але ноги були просто дерев‘яні. Зайшовши всередину, зауважила, що це якась приймальня, але й за стійкою нікого не було. Хоча, ще напевно дуже рано для робочого дня. Ми зайшли у ліфт і чоловік натиснув на 4-й поверх. Я відчувала, як по моїй спині стікає холодний піт і трясуться руки. Здається, ось і прийшов мій кінець. Вийшовши на потрібному поверсі, ми попрямували до великих і гарних дверей. Той чоловік відкрив мені двері, а я невпевнено зайшла, але він відразу їх зачинив. Я ж опинилась в якомусь великому і просторому кабінеті, зробленому у коричневих тонах. Посередині стояв великий дерев‘яний стіл, позаду нього було вікно і збоку великий шкіряний диван. Біля вікна стояв якийсь чоловік, роздивляючись щось у ньому.

— Якщо ти хочеш обговорити мою нову роль у якомусь фільмі, то я зараз взагалі не маю бажання ніде зніматись, — сказав знайомий голос і чоловік обернувся, — що? Ти що тут забула!? — Дженк виглядав розгубленим і одночасно злим.

— Е-е-е...привіт...— я криво посміхнулась, а серце, здається, зупинилось.