Непокірний трофей - Олена Гуйда

 І варто було тільки кірії Миринеї піти, як Каталея без зайвих питань почала кружляти навколо мене, захоплено охаючи і ахаючи.

 Найтонший шовк ковзав по розігрітій шкірі, даруючи трохи прохолоди.  Ніжний колір тканини зараз практично нічим не відрізнявся від кольору моєї шкіри.

 - Тобі не боляче?  - Каталея орудувала за моєю спиною, намагаючись впоратися зі шнурівкою на ліфі сукні.

 - Все гаразд.

 - Тоді ... готово!

 Зробила крок вперед і перевела погляд на дзеркало.  І в цей момент щось вибило повітря з грудей.  А в наступну мить груди здавило ніби лещатами.  Тканина ... тканина ніби ожила, стягувалася на грудях, чому я не могла зробити і вдиху.  По шкірі прокотився холод.  Шовкові зав'язки ожили і ніби змії потягнулися, поповзли і скрутилися на шиї.  Щосили смикнула, але лише затягла тканину сильніше.

 - Лея!  - я видихнула, з останніх сил розриваючи тонку тканину.

 Голос подруги потонув в якомусь гуркоті.  Тріск, хрускіт, чиїсь сильні руки... А слідом цілюще повітря знову увірвався в мої легені. І світ звузився  до погляду добре знайомих чорних очей.