Леді для герцога - Неталі МакКензі
Джейн мчала щодуху. Холод вже проймав до кісток і їй не було так весело, як ще кілька хвилин тому. Єдиним бажанням зараз було перевдягнутися в сухий одяг та заритись під теплу перину. Ну і чашка гарячого чаю не завадила б. Ці бажання навіть виштовхнули думки про непристойність того, як вони щойно з Крістофером виглядали.
Залишивши коня в конюшні дівчина попрямувала до заднього входу в маєток. Подумки вона промовила вдячну молитву за не любов домочадців до ранніх підйомів. Швидко піднявшись вона скинула мокрий одяг та переодягнувшись в суху сорочку пірнула в ліжко. Ще добрих пів години вона лежала скрутившись, наче дитина. І лише коли тіло почало вгріватись її зморив сон.
Коли Джейн проснулась, то першим, що вона помітила було яскраве сонце у вікні. Повернувши голову вона поглядом вперлась у вазу із букетом незабудок.
- Їх доставили кілька годин тому. Спершу відмовлялись віддавати їх мені. Але я була досить переконливою. У них ще був конверт із запискою.
- Кілька годин тому? Хлоє, чому ти не розбудила мене раніше?! - різко зірвалась Джейн, щойно зміст слів її служниці дійшов до неї.
- Не помітила, щоб вранці йшов дощ. І єдиним місцем, де можна було вщент намочитись, є ріка. Сумніваюсь, що якби у Вас з’явилась простуда, то її можна було легко пояснити.
- Тобто те, що я сплю у своїй кімнаті пів дня ти змогла легко пояснити? І це при тому, що всі звикли, що я підіймаюся першою в маєтку.
- Про те, що Ви спите нікому не відомо. Для всіх Ви поснідали у своїй кімнаті. - Хлоя вказала на тацю з яєшнею та беконом. - А пізніше вирішили перевірити господарські книги — Хлоя повернула руку до гірки книг на м'якому кріслі поряд із трюмо. - Звісно ж, під час такої важливої роботи Вас ніхто не смів турбувати. Адже варто лише відволіктися — і, доведеться починати рахувати з початку.
Джейн посміхнулась. Хлоя дуже вдало використала її звички. Дійсно, коли дівчина сідала за господарські книги, то турбувати її не смів ніхто, навіть батько. Джейн перевела погляд від книг до столика з квітами. Поряд з вазою лежав акуратно запакований конверт. Їй кортіло швидше відкрити його, але потрібно було спровадити Хлою, яка здається, не менше своєї господині хотіла дізнатись, що ж в середині.
- Гадаю, мені не завадила б чашечка гарячого шоколаду. - підняла очі на служницю Джейн і відразу ж посміхнулася від того, як з награною образою надула губи Хлоя. Та все ж, попри хороші стосунки між ними, ослухатись не могла.
Щойно двері за служницею закрились, як Джейн вхопила конверт та швидко розкрила його. В середині лежала карточка з акуратно виведеними словами: “Моя королева весни”. Джейн посміхнулася. Крістофер виявився не просто романтиком. Він ще й добре знав про місцеву традицію, коли обирали королеву весни та одягали корону із цих квітів. Але чи знав він, що закохані вірять, що одягаючи вінок з цих квітів на свого обраного, то поєднуєшся з ним магією кохання?
Герцог все ще сумнівався, чи правильно він вчинив відправивши Сарі квіти. Адже в його планах було лише невинне спокушування, щоб досягнути ефекту відштовхування. А квіти ж були елементом залицяння. Хоча, якщо зважати, що це були звичайні квіти з берега ріки, то навряд чи їм можна присвоїти такий ефект.
Хлопчина, якого Бенс відправив із букетом розповів, що квіти отримала служниця, а сама леді не вийшла по квіти. Спершу герцог розсердився, що його вказівку не виконали. Але остигши розміркував, що так напевно було й краще. А ще він щиро турбувався за дівчину, чи не захворіла вона після ранкових пригод. Йому кортіло прямо зараз поїхати в Дорсет-хаус, щоб пересвідчитись на власні очі, що вона здорова. Але цим самим він привернув би не потрібну увагу. Крім того, навіть він не міг дозволити собі кожного дня відвідувати незаміжніх леді. Навіть, якщо одна з них — його наречена. Ні, не так. Особливо, якщо одна з них — його наречена. Хоч Джейн виглядала не так вже й погано та він не міг сприймати її без негативних емоцій. Крістофер заспокоював себе тим, що досить того, що він придушив в собі ненависть до цієї дівчини.
Потік хаотичних думок перервав стукіт у двері. Не дочекавшись, поки герцог дозволить увійти, двері відкрились і в них з’явилась голова Бенса.
- Мілорд, до Вас, хм, відвідувачі.
- Я нікого не чекаю.
- Це кілька місцевих чоловіків, які належать до ваших орендарів. Вони наполегливо хочуть зустрітись з Вами.
Крістофер махнув рукою мовчки даючи згоду на зустріч.
- Мілорд. - кілька чоловіків увійшло в кабінет та поклонилось. Хоча Крістофер помітив, невдоволення в їхніх очах. Вони були різного віку, однак з-поміж них виділявся чоловік приблизно такого ж віку, як і сам герцог. Він поводився вільніше та впевненіше, ніж інші. Високий та дужий. І попри те, що місця в кабінеті вистачало, інші трималися дещо позаду нього. З цього Крістофер зробив висновок, що саме цей чоловік є головним серед цієї компанії. І саме з ним потрібно спілкуватися в першу чергу.
- Прошу. - вказав він рукою на крісла поруч із його столом. - Чим завдячую Вашому візиту?
- Мілорд, ми б хотіли обговорити з Вами кілька ідей стосовно покращення ведення господарства. - промовив чоловік, інші ж мовчки закивали головами погоджуючись із його словами.
- Ну, для цього не обов’язково, було чекати зустрічі зі мною — ви могли звернутись до управляючого.
- Ми звертались вже кілька разів, Мілорд. Однак він стверджував, що Ви не схвалюєте змін.
Крістофер скрипнув зубами. Схоже, що управляючий не про все йому розповідав. Та ще й смів говорити від його імені.
