Все одно ти будеш мій - Джейн Лоурен

Я прокинулась о 6 ранку, бо хотіла вийти з дому так, щоби мене ніхто не помітив. Нема ні сил, ні бажання з кимось розмовляти сьогодні.

Розпочала день з душу і почала одягатись. Одягла зверху сіру розтягнуту кофту, накинула оливкову куртку і натягнула світлі джинси. По мінімуму нафарбувалася, розпустила і розчесала своє густе волосся і після того вийшла з дому.

Сподіваюся аж до вечора я не буду бачити самозадоволеної мордочки Дейва. Я така ображена на нього, що віддала б все, щоби більше ніколи не бачити його, але все-таки, рано чи пізно побачу, бо ми йдемо сьогодні на вечірку. Разом.

- У що я, блін, вляпалася? - промовила я сама до себе, одягаючи навушники.

Я увімкнула в плеєрі музику і пішла до коледжу. Погода така гарна сьогодні. Попри те, що холодно, все одно яскраво світить сонце.

Дійшла до коледжу доволі швидко. На годиннику лише за двадцять восьма. У більшості випадків, я вдома у цій годині ще сплю і бачу сни, але не сьогодні... Я зайшла у пусту аудиторію і почала там чекати Лію.

Зараз математика. Ніколи її не розуміла. Я одна з найкращих студентів у своїй групі, але з математикою у мене завжди були проблеми. А навіщо мені знати скільки буде sin30 або cos90? Або для чого доводити, що трикутник АBC подібний трикутнику NKM, якщо це й без доведення видно?

Годинник пробив восьму. Деякі однокурсники вже прийшли, а Лії чомусь немає. Я уже хотіла набирати її номер телефону, але раптом біля дверей показалася її блондиниста голова. Побачивши мене, вона підійшла до мене, обійняла і промовила, сідаючи біля мене:

- Знайшла спільну мову з Дейвом? - поцікавилася Лія, розгортаючи зошит.

- В принципі, так. Думаю ми зможемо колись бути друзями, - відповіла я, знизивши плечима.

- Друзями? Просто друзями? Ти серйозно? Що він сказав? - запитала здивовано вона.

- Сказав, що ми поцілувалися випадково, і це було помилкою. Навіть пробачення попросив за це. І все... 

Якби вона знала, як тяжко мені це говорити.

- Боже... Хто за таке пробачення просить? - скривилася подруга, але зразу витягнула руку і погладила мене по плечу. - Ну нічого, думаю, що на вечірці ви розглянете ваші стосунки заново. Ти тільки глянь, що я маю!

Лія витягнула з кишені чотири квитки, і помахала ними переді мною. Два з них простягнула мені. Я видавила з себе легку усмішку.

- Я уже ні на що не сподіваюся, але дякую. До речі, де Райан? 

- Він сьогодні знову не прийде. Все-таки вечірка у його клубі, тому він вирішив підготувати там все. Ну ти ж знаєш Райана. Видумає все, що завгодно, тільки щоби не з'явитися на парах у коледжі, - задумалась подруга.

- Зрозуміло.

На цьому наша розмова закінчилася. Лія переписувалася з кимось в телефоні, а я дописувала домашнє завдання в зошиті. Через декілька хвилин зайшла наша викладачка і почала говорити:

- Студенти, ви знаєте, що у вас завтра вихідний день, - запитала вона, поставивши підручники на стіл.

Ми з Лією переглянулися і подивилися на викладачку.

- Тобто вихідний? - хтось з наших вигукнув на останньому ряду.

- Завтра у коледжі проводиться олімпіада і тому, коледж для вас завтра зачинений.

Всі зразу почали переговорюватись, хтось викрикував "ура!". Лія повернулася до мене, промовивши:

- Ну що, нап'ємося сьогодні як слід?

- Давно пора, - відповіла впевнено я.

- Ану тихо всі! Розпочнімо заняття, - сказала викладачка і почала писати рівняння на дошці.

Ми почали переписувати за нею.

POV Dave

Як тільки я вийшов сьогодні зі своєї кімнати, то помітив, що вдома вже нікого немає. Я знову сам. Хм, чи не пора подумати про роботу? Цього року я якраз закінчив університет у Берліні і отримав диплом магістра з вищої математики. І я абсолютно не шкодую про те, що витратив так багато часу на навчання. 

Розумні мозги - ось саме цей пункт один з найважливіших для мене в людях.

Потрібно порадитися з батьком про те, щоби допоміг мені у пошуку роботи. Може він зможе щось порекомендувати?

Поки я сидів у ноутбуці, читаючи новини, почув дзвінок свого телефону. Неохоче я потягнувся за ним і натиснув на "прийняти", навіть не глянувши на екран.

- Алло? 

- Дейве! Який я радий тебе чути! Як ти?

- Адаме... - промовив я, усміхнувшись. - У мене все добре. Сам як? 

Зовсім забув набрати його після того, як переїхав.

- Друже, без тебе взагалі нудно стало. І дівчата сумують. Не думаєш повернутися?

- Ні, я ж тільки сюди приїхав. Мені небезпечно зараз у Берліні...

- Я розумію. Тоді розкажи, яка там погода? Хоча, блін, нафіга мені погода?! Які там дівчата? Скажи мені, що красиві американки - це міф.

Впізнаю натуру Адама.

- Не міф... - промовив я, згадуючи образ Аніки.