Темна Академія - Марина Сніжна

– Розкажіть мені, – тихо попросила я.

– Не можу. Я й сам не розумію до кінця, що тоді бачив і відчував.

– В оранжереї? – уточнила я, і він кивнув.

– Гадаю, це пов’язано з тим нервовим збудженням, яке я тоді відчував. Цілком втратив голову. Розумом усвідомлював, що не повинен цього робити, брати тебе так. Як звір… Шалений, дикий. Я хотів, щоб ти була зі мною з власної волі. Хотів оточити тебе турботою та ніжністю. Я ніколи не був жорстоким з жінками і не брав їх силою. І те, що хотів зробити це з тобою… тією, до кого мене тягне сильніше, ніж до будь-кого іншого… Це здавалося неправильним. Але я нічого не міг з собою вдіяти… Мене ніби щось зупинило. Дивне якесь відчуття. На рівні інстинкту. Небезпека. Так, саме це почуття накотило тоді, коли я поглянув у твої очі. Ніколи ще не відчував такої сильної емоції! Вона виявилася навіть сильнішою за пристрасть. Якоїсь миті здалося, що в твоїх очах я бачу власну смерть.

Він повернувся і з тією ж спантеличеністю поглянув на мене.

– Я ж казав, що це пролунає дивно.

Я мовчала, в німому потрясінні витріщившись на нього. Як і він, зрозуміти не могла, про що взагалі йдеться. Схилялася до думки, що в той момент лорд-намісник і справді збожеволів. Ось і здалося йому всяке. Яку небезпеку для нього могла нести слабка дівчина? Ні, точно маячня!

– Тоді я сприйняв це як знак, що не повинен так чинити з тобою.

– Тому й зупинилися?

Він кивнув, а я подумки подякувала великій Тараш. З якої б причини не виникло те відчуття в лорда-намістника, тільки завдяки йому не сталося непоправного.

– І що ви збираєтесь робити тепер? – запитала я, з надією дивлячись на нього.

Може той випадок змусить його назавжди відмовитись від планів на мене?

– Скажи, чого ти хочеш від життя, Адалейт? – раптом заговорив він зовсім іншим тоном – діловитим та сухим. – Коли Парніса вийде заміж, її батько навряд чи стане до тебе ставитися так само, як це робила його дочка. Тобі доведеться виїхати з їхнього будинку або стати служницею. А до цього ти не привчена, чи не так? Тебе виховували як шляхетну леді.

– До чого ви хилите? – холодно запитала я.

Мені й самій неодноразово приходили у голову подібні думки. Звичайно, Парніса може взяти мене з собою в дім майбутнього чоловіка. Але навряд чи там мені дозволять жити на колишніх правах. Яке майбутнє на мене чекає? Адже я й справді нічого не вмію.

– До того, що я міг би забезпечити тебе на все життя. Вже казав, що хотів би винайняти для тебе будинок. Ти б не знала ні в чому нестачі. Продовжувала те життя, до якого звикла. За винятком, звісно, ​​можливості відвідувати світські заходи. Але, не думаю, що така втрата тебе б розстроїла, – лорд-намісник посміхнувся. – Я помічав, що ти не дуже любиш бувати у вищому світі.

– Я вже говорила, що ніколи не погоджуся на роль вашої коханки, – заперечила я, скривившись.

– А які у тебе є альтернативи, Адалейт? – вираз обличчя лорда Дарбірна став ще більш хижим. – Ти не виживеш сама, без чийогось заступництва. Повір, я подбаю про те, щоб ніхто з інших бажаючих запропонувати тобі те, що й я, не зумів надати тобі покровительство. У цьому файораті я вирішую все. І, якщо знадобиться, підключу зв’язки та інші ресурси.

– Я можу стати звичайною служницею, – я стиснула зуби. – Мені необов’язково ставати чиєюсь утриманкою.

– О, повір, я заваджу і цим твоїм планам, моя люба, – криво посміхнувся лорд-намісник. – І щоб ти зробила вибір якнайшвидше, скажу ще одну річ. Найближчим часом я збираюся зробити пропозицію леді Парнісі. Тож надалі твоя доля повністю залежатиме від мене.

Його очі спалахнули знайомим небезпечним блиском, і я з жахом відступила на крок. Чудово зрозуміла, що залишилося недомовленим. Він зробить все, щоб я не змогла залишитися в домі Медлентів після заміжжя Парніси! Лорд Тіар навряд чи відмовить йому в особистому проханні. А як тільки я опинюся під дахом лорда-намісника в статусі нікчемної приживалки, мене не врятує від нього ніщо і ніхто. Я навіть не зможу знайти захист в лиці Парніси – найменше у світі бажаю заподіяти їй болю, повідомивши про наміри того, кого вона кохає. І зеленоокий мерзотник чудово це розуміє!

Мені доведеться скоритися чи стати одним із тих нещасних створінь, які шукають клієнтів на вечірніх вулицях. Заробляти гроші чесною працею лорд-намісник мені просто не дозволить! Не сумніваюся, що йому принесе якесь збочене задоволення бачити моє приниження, коли в мене не залишиться іншого вибору. Або він, або інші. О, велика Тараш, безперечно, мені доведеться обрати його! Сама думка про те, щоб стати повією, жахала.

– Я ненавиджу вас, – прошепотіла, відчуваючи, як очі застилає пелена сліз.

– Це тимчасово, – впевнено заявив він. – Не сумніваюся, що згодом ти мене полюбиш.

– Цього ніколи не станеться! – люто випалила я.

– Тим гірше для тебе, бо тепер я вирішив остаточно. Відмовлятися від своїх планів щодо  тебе я не стану!

Куди тільки зникла звична доброзичлива ввічливість, що заворожувала всіх, хто знав цього чоловіка? Переді мною був він справжній, і це видовище лякало до безумства. Ні, я не хочу ставати його іграшкою, яка буде мріяти лише про те, щоб він якнайшвидше набавився і залишив у спокої!