Темна Академія - Марина Сніжна

ГЛАВА 5

Наскільки різким здався контраст між невеличким містом біля Академії та столицею! Сайдер виявився набагато більшим і багатолюднішим навіть за мій рідний Даран. Хоча чому я дивуюся? Все ж таки столиця другого темного світу!

По широким брукованим вулицям наче котилося ціле живе море. Безліч людей, які кудись поспішали у власних справах, багато самохідних екіпажів. На кожному кроці вітрини торгових крамниць та розважальних закладів. Вдалині майоріли маківки храмів Тараш, театри, будинки різного виду: від двох і триповерхових особняків до крихітних будиночків.

Залишалося лише з відкритим ротом прилипнути до вікна карети і намагатися закарбувати в пам’яті все, що бачила навколо. Шейріс із таким самим захопленням, як і я, спостерігала за міськими краєвидами, що проносилися повз нас.

Нишпорка-дроу, що, як виявилося, вже бував у Сайдері, вказував візнику дорогу до найближчого пристойного готелю. Я ж значно повеселішала, бачачи, наскільки легко загубитися в цьому місті. Не сумніваюся, що заїжджих дворів тут безліч. Навряд чи підлеглі зеленоокого (якщо, звісно, він все ж таки мене шукає) зможуть за один день об’їздити всі.

У перших чотирьох готелях нам не пощастило – тут теж всі кімнати виявилися зайнятими мешканцями королівства, які з’їхалися на відбір до Академії. Ми з Шейріс засмутилися, боячись, що навіть у Сайдері не знайдемо притулку. Вирішили спробувати щастя не в центрі міста, а на околиці, куди приїжджі, які бажали знайти житло, сунулися б в останню чергу.

Ледве не застрибали від полегшення, коли одна вільна кімната все ж таки знайшлася. Щоправда, затьмарював радість той факт, що чоловікам доведеться ночувати разом із нами – для них вільного приміщення не знайшлося. Але господар пообіцяв відокремити їхні спальні місця від наших ширмою, що хоч трохи втішало.

Заїжджий двір виявився найгіршим з тих, що можна собі уявити. Навіть провінційний аркланський готель виглядав на його тлі виграшніше. Вочевидь, тому тут і знайшлася вільна кімната. Але обирати було ні з чого.

Оглянувши похмуре приміщення з мінімумом меблів і павутинням по кутках, ми з Шейріс вирішили, що не сидітимемо тут весь день. Сонливість вже мене залишила, і я охоче прийняла пропозицію нової подруги прогулятися містом. Темні ельфи незримою тінню слідували за нами, не докучаючи розмовами і турбуючись лише про безпеку клієнтки. Цікаво, якби хтось напав особисто на мене, вони б хоч палець об палець ударили без наказу Шейріс? Дуже сумніваюся! І все ж таки їхня присутність дарувала відчуття захищеності.

Ми з ельфійкою вправно лавірували в натовпі, озираючись на всі боки, як і безліч інших приїжджих. Їх легко можна було розрізнити з натовпу завдяки розширеним очам і захоплено округленим ротам. Гадаю, мій вираз обличчя нічим не відрізнявся від них.

Розпитавши перехожих, ми легко знайшли торгову площу, де сотні людей продавали і купували найрізноманітніший товар. Чого тут тільки не було! Продукти, тканини, прикраси, зброя, різні диковинки з демонських та світлих світів. Все, що тільки можна продати і купити, без сумніву, можна було знайти тут.

Шейріс потягла мене до лотка продавця готовим одягом. Звісно, могла б відвести і до магазину, але ціни там набагато вищі. Я згадала, як зазвичай ходила до подібних закладів з Парнісою, і зітхнула. Навряд чи колись тепер зможу собі це дозволити.

З подивом помітила, що Шейріс почувається серед простого народу як риба у воді. Вона палко торгувалася з гобліном – торговцем одягом, вибивши для мене майже половинну знижку. Мені залишалося тільки віями плескати та захоплюватися. Так, безперечно, ця бойова дівчина ніде не пропаде! Гадаю, позбав її багатства і становища, вона і тоді досягне всього, чого захоче. Чи зможу я так само? Та й чи хочу цього? Ніколи не отримувала задоволення від того, що була частиною вищого світу. Може, тому що завжди відчувала себе там чужою?

Але і ця нова реальність звичайних людей та їхніх скромних запитів залишалася поки що для мене чужою. Я відчувала себе прибульцем з іншого світу, який тільки-но робить в ньому перші кроки. Те, що повністю втратила впевненість у собі, дивлячись на велику кількість людей навколо, це безперечно. Довелося зібрати всю силу волі, щоб не демонструвати цього зовні.

Шейріс завела мене за завісу і змусила вдягнути ту сукню, яку вибрала. Без угаву торохтіла, що вона, хоч і скромна, але краща, ніж та, що на мені зараз. Я зможу надіти її, коли супроводжуватиму Шейріс до Академії.

Я дивилася на себе в заляпане дзеркало і мимоволі згадувала вишукані вбрання, які носила раніше. Зараз моє тіло прикривала світло-сіра сукня, пожвавлена лише білими мереживами по лінії декольте і рукавам. Так, вона дійсно здавалася кращою за ту, яку я надягла в дорогу. Але ця сукня давала зрозуміти, наскільки й справді змінилося моє життя. Тепер я маю звикати до нового становища і змиритися з ним. По-справжньому змиритися, а не вдавати це. Прозоро-блакитні очі дівчини у дзеркалі дивилися сумно і приречено. Я змусила себе посміхнутися і струснути головою.

– Чудова сукня, Шейріс! – сказала я, обертаючись до подруги.

– От і добре! Тоді перевдягайся у свою, а цю нам запакують. Ще підемо купимо тобі спідню білизну та інше, що може знадобитися.

Я відчула, як щоки заливає фарба від згадки про такі інтимні деталі гардеробу. Вкотре була вражена простою практичністю Шейріс. Так, настав час позбавлятися зайвої скромності і не забувати про те, що тепер я звичайна служниця! Серед простих дроу та інших жителів королівства норми етикету не такі суворі, як у вищому світі. Та й там скромність була лише видимістю, в чому я особисто не раз переконувалася.