Кава на Різдво - Таня Мальована

Гуркіт змусив мене здригнутися, драбина випала із рук Богдана й він намагався її приладнати на місце.

— Побачення? — якимось сівшим голосом запитав він. — Хоча, що то я. Каву з собою зробити? — широко посміхаючись запропонував Богдан і на нього на щоках з’явилися милі ямочки.

— Так, я тільки за, — вже закутана в шарф і шапку згодилася я.

Богдан за баром чаклував над моїм капучино, а я оглядала зал з усіма зайнятими столиками.

Треба буде завтра підправити декор, а то деякі композиції заважають гостям. І треба почистити лежанку Луїса.

— Кава, шеф! — протягуючи мені стаканчика Богдан посміхався, але чомусь очі його стали сумними.

— Дякую. До завтра! Побачиш Луїса начухай його за мене, — я посміхнулася та випурхнула із кав’ярні, настільки мені дозволяла нога.

— До побачення! — вже почула в слід.

Роблячи ковток улюбленого напою. Мене наздогнала одна думка, я пізнала погляд, яким дивився на мене Богдан.

Не може бути.

Я зробила єдину річ, написала людині, яка про це тлумачила мені з давніх-давен.

«Ліля, ти мала рацію!»