Кава на Різдво - Таня Мальована

 І от в мене знову назначена зустріч з мамою вікінга.

Підводячись ми з цим велетнем стукнулися плечима, в мене впала ручка й ми обидва кинулися їх підіймати, й очікувано стукнулися головами.

— Так, діти мої йдіть вже ! Й не забийтеся там по дорозі, — зі сміхом в голосі проводила нас Алла Андріївна.

А я сказавши до побачення, на виході з кабінету зачепилася плечем  об двері й ледь не врізалася в Максима, який притримував мені ці двері.

З таким успіхом я точно ще десь вріжуся й купа синців мені гарантована.

А поки мені гарантовані моменти ніяковості в ліфті. А ця залізяка, як навмисне, тягнеться на верх равликом.

І ось створи відчинилися й ми опинилися одразу в величезному залі.

Мене зустріла невелика сцена, світлі стіни й багато світла. Декілька колон зліва відокремлювали вихід на терасу та панорамні вікна. Світлий паркет та величезний простір давали волю моїй фантазії.

Максим йшов за мною та давав час огледітися.

— За ліфтом технічні приміщення та є кухня, як ми її називаємо. Склад та вантажний ліфт. За сценою є приміщення для техніки та гримерка. Ще там же коридор, який з’єднує технічні приміщення та сцену, та має виходи в головний зал в трьох місцях, — почав мені розказувати Максим.

Але моя фантазія вже полетіла, я чула відлуння кроків й намалювала де поставлю ялинку. Та які гілочки можна натягнути між колонами й що там поруч можна поставити вази з кульками та вогниками. В мене вже гурт грав, якусь новорічну пісню.

 Під яку буде чудово танцювати.

Я не помітила, як сказала останні слова в голос.  

Повернувшись до Максима, я завмерла, бо він протягував мені руку, ніби запрошуючи.

— Ти сказала, що тут буде чудово танцювати. Потанцюймо? — запросив він мене.

— Але ж немає музики? — вагаючись вимовила я та в цю мить я ще намагалася, подумки, боротися з собою. Будувала останній бар'єр вмовляючи себе, що він не для мене.

— А хіба вона нам потрібна, — він так просто знизав плечима та подивився мені прямо в очі, не опускаючи руки.

І під цим кавовим поглядом усі мої вмовляння себе пали.

В мить я відчула його тепло та сильні руки, що ніжно обійняли мене.  І ми закружляли у вальсі. Моя рука на його плечі, він тримає мене за талію. Жар від долонь і ми, мабуть, занадто близько один до одного.

Але в мене в голові тільки один ритм. І раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три. Тому що метелики вже зайняли своє місце в животі та вилетіли на волю.

Та раз-два-три ..