Настя і вовки. Пробуди в мені звіра - Марія Люта
- Де вона зараз? – Гліб зупинився біля входу до особняка, куди вже починали прибувати гості. У нього з'явилася перша за день вільна хвилина, тому він вирішив дізнатися, як справи у дівчини. Благо, ще вчора приставив до неї двох - Тихого та Грека - для віддаленого спостереження та з правом втручатися лише у разі прямої загрози життю об'єкта. Робота нескладна, якраз для стажистів.
- Вже під'їжджає до будинку, - прозвучала коротка відповідь Тихого.
Гліб кивнув, наче співрозмовник міг його бачити. І вже майже відключився, але в останній момент все ж таки додав:
- Вона одна?
Здавалося б, він не спитав нічого такого, що не відповідало б меті захисту, проте відчував себе так, наче випитує якісь особисті таємниці дівчини. Залишалося тільки сподіватися, що голос його звучав професійно нейтрально.
- Ні, бос. Із начальником - Сивим Митрофаном Степановичем.
- З ким!? - здивувався Гліб. - Хто її начальник?
- Митрофан Степ...
- Та я не глухий! – перебив Гліб. - Чому я досі був не в курсі!?
Вчора йому доповідали про місце роботи Насті, але що її начальник Сивий Митрофан – він почув уперше.
- Гаразд, про це потім. Чому вони разом їдуть до неї додому?
На тому кінці "проводу" повисла мовчанка. Потім тихе і несміливе:
- То вони не до неї додому...
- Справді? А до кого ж тоді? – голос Гліба звучав загрозливо тихо.
- До Мстислава, бос. Вони йдуть разом на бал.
Гліб не витримав і вилаявся. Він ще з ранку відчував, що щось закручується. І тепер повірити, що Настя тут буде випадково, ніяк не міг.
З під'їзної алеї вигулькнув чорний лімузин. Гліб кинув "до зв'язку" і відключився. Розпікати стажистів та пояснювати їм їхні помилки зараз не час. З хлопцями він розбереться пізніше.
З лімузина тим часом вийшов чоловік – не дід, але вже у літах. Поважної зовнішності, в чудовій фізичній формі. Людина. Посвячений у їхню таємницю вже багато років. Він підійшов до пасажирських дверей, відчинив їх і галантно простяг руку. У його долоню опустилася тендітна ручка.
Гліб чомусь не хотів відкривати Насті свою присутність зараз, тож відійшов убік. І продовжив спостерігати.
На асфальт ступила ніжка у витонченому черевичку. А слідом за нею показалася і вся дівчина. Вона була прекрасна. Безсумнівно. Втілення жіночності та вразливості. Важко було повірити, що це вона відважно мчала йому на допомогу , а потім ще й бризнула в очі з газового балончика.
Однак Гліб вкотре зауважив, що дівчина абсолютно не його типу. Вона не дивилася на присутніх, наче вона богиня або, як мінімум, цариця. Її поява не сприймалася як виклик усім чоловікам. Вона посміхалася сором'язливо, скромно, з живою цікавістю оглядала будинок та інших гостей. Її макіяж не був зухвало яскравим, погляд не був хижим. Вона була як квітка - тендітна і ніжна. Такій точно не місце серед вовків. Гліб достеменно знав, що вона йому не підходить. Що навіть не варто думати про можливі стосунки або навіть інтрижку. Проте продовжував дивитися, не в змозі відвести очей.
- Так і з'їв би, - пролунало поряд. Слідом почувся схвальний смішок.
Гліб знову чортихнувся. Багато чоловіків поглядали на дівчину... голодно. Це дратувало.
От і так повно проблем, і принесла ж нелегка цю Костоправ! Навіть якщо вона потрапила сюди суто випадково, що навряд, все одно за її проблемною дупцею треба тепер наглядати. І, хоч швидше за все дівчина виявиться цілком звичайною, а не Зрячою, Гліб чомусь відчував себе відповідальним за її безпеку.
Маленьке беззахисне ягня в гостях у вовків. Як тут не чекати лиха.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно