Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська
Його енергія все більше огортає мене, потріскуючи на шкірі, змушуючи відчувати навіть найменше коливання повітря, як торкання та ласку.
Але Арід приймається роздягатися сам і вся моя увага зосереджується на цьому дійстві. Не менш жадібним поглядом, ніж він перед цим, я стежу, як поступово оголюється його вабливе мужнє тіло, як перекочуються під гладкою шкірою литі м'язи, як сильно він мене хоче. Вже передчуваю жар нашого доторку, його вагу на мені. Його силу в мені.
Позбавившись одягу, Арід нависає наді мною, цілуючи, розводячи коліном мої ноги, щоб вклинитися між них. Але коли я підіймаю руки, щоб обійняти його у відповідь, він м'яко перехоплює їх, сплітаючи наші пальці, і притискає мої долоні до ліжка.
Відсувається, дивлячись у вічі. Так владно. Вимогливо. Ніби випробовує. І мене омиває зсередини рідким полум'ям, вигинаючи дугою. З горла виривається гортанний стогін.
− Прийми мене і мою силу, кохана моя, − хрипко наказує Арід, ловлячи губами моє дихання.
Його енергії так багато, що здається, я зараз розчинюся в ній. Це болісно і нестерпно солодко, наче вся я оголений нерв.
− Арі-і-іде, − схлипую, обхоплюючи чоловіка ногами, і притискаючись лоном до його члена.
− Не поспішай, маленька, − сміючись, зі стогоном просить він, і сам втискається в мене, ковзаючи твердою гарячою головкою по мокрих складочках моєї плоті. – Я хочу, щоб ти тримала руки там, де вони зараз. І не чинила опір тому, що відбуватиметься. Зможеш?
Облизнувши пересохлі губи, я повільно киваю, спостерігаючи, як він випрямляється, стаючи навколішки між моїми ногами.
− Розумничка, − усміхається задоволено.
І відпускає мої долоні, на яких ніби вогняне тавро поставили. Втім, я цьому зовсім не здивуюся, бо в нього знову руки світяться. Та й по всьому тілу сполохи починають пробігати.
Мені б боятися, а я, як заворожена милуюсь ним, моїм куардом, навіть коли він такий... куард. Наші погляди знову зустрічаються, і я тону в цьому синьому вогні. На губах Аріда з'являється переможна посмішка.
– Ти приймеш усе, що я тобі дам, Васю, – у цій явно ритуальній фразі відчувається стільки влади, що мурашки тілом біжать.
На мій лоб лягають його пальці, обпалюючи… і вже наступної миті починають креслити якийсь символ. Полум'я в моїй крові здіймається з новою силою, закручуючи у вирві майже нестерпної насолоди-болю.
− Ти даси мені все, що я захочу взяти, − крізь багряний туман у голові чую глибокий впевнений голос Аріда.
Він веде пальцями від лоба по лінії носа, обводить губи, креслить вогненну доріжку вниз по горлу та грудях, поки його долоня не завмирає на сонячному сплетінні.
− Ти станеш моєю, цілком і повністю. Сьогодні я наповню тебе собою та своєю силою, зробивши нас єдиним цілим. Назавжди.
І коли мені до цього здавалося, що він дав мені багато, то тепер я зрозуміла, як помилялася. Якоїсь миті, я починаю відчувати себе піщинкою в океані бурхливої стихії, і єдиним моїм якорем служить лише відчуття його долоні на шкірі.
Вогню стає так багато, що я кричу, схлипуючи й дугою вигинаючись. Інстинкти буквально волають, вимагаючи відштовхнути, вирватися, уникнути цієї тортури. Але потемніле від нелюдського напруження обличчя Аріда, який всі сили кинув на те, щоб утримати контроль над власною енергією, його погляд, в якому світиться нехай і одержиме трішки, але щире безмежне кохання, все це нагадує мені, що я сама прийняла його таким, сама прийняла це рішення... добровільно, тому що... кохаю. Його кохаю. Всім серцем. Отже, маю прийняти його силу. Щоб він став моїм назавжди.
Я приймаю. Я згодна бути частиною одного цілого, якщо другою половинкою буде він. Я беру від нього все щоб давати більше. Я кохаю.
Дихання вирівнюється. І вогняний потік перетворюється на гарячу патоку. Відчуття остаточно зміщуються донизу живота, згортаючись там тугим вузлом пульсівного голоду.
– Аріде, – видихаю. Дивно, як не полум'ям.
− Я тут, кохана, − на мене опускається його тіло, підкоряючи своєю силою.
– Хочу тебе… всередині, – звиваючись під ним, притискаюся всім своїм єством до його твердості та жару, що можуть втамувати мій голод.
– Хіба я можу тобі відмовити? – сміється безсовісний, а наступної миті я нарешті відчуваю, як притискається до входу в моє тіло його розпечена плоть, і з полегшеним скриком подаюсь назустріч першому поштовху.
За першим слідує другий. Глибокий, твердий. І я вибухаю нарешті в сліпучій насолоді, кричачи й здригаючись у коханих руках, стискаючи його плоть внутрішніми м'язами так сильно, що майже виштовхую з себе.
Давши мені трохи прийти до тями, після першої хвилі оргазму, Арід зривається в жорсткий швидкий ритм, вщент затопивши мене чуттєвим божевіллям. І світ навколо абсолютно перестає існувати, і залишаємось лише ми одні, двоє, що згоряють дотла в обіймах один одного, єдині у своїй майже тваринній пристрасті, у своєму безмежному володінні один одним. Залишається лише споконвічний танець двох тіл, хрипкі стогони й вигуки, ковзання і насолода, що обох зводить з розуму. І коли мене накриває нова хвиля, кидаючи мій розум за межу сприйняття, я просто розчиняюся в ній, відпускаючи себе повністю, довіряючи себе чоловікові без решти.
Дещо пізніше, у ледь свідомому стані я відчуваю, як дбайливо обіймають мене чоловічі руки, як притискають вони мене до великого гарячого тіла, а чола торкається ніжні губи.
− Кохана, ти як? − Арід ласкаво прибирає волосся від мого обличчя, гладячи вилиці, цілуючи повіки.
− Жива, здається. Але не впевнена, − втикаюсь обличчям у його долоню, із задоволенням притискаючись до нього ще ближче. − Не сказала б, що це було дуже легко. Хоч вийшло?
− Так, злиття наших енергетичних каналів запущено і до ранку ти станеш нерозривно моєю, − з неприхованою урочистістю, повідомляє мені коханий, тішачи свої владні замашки.
– А ти моїм, – кусаю його за долоню.
Я також власницьких замашок маю не менше, якщо розібратися. Напевно, тому й наважилася так легко на злиття, як тільки до кінця переконалася, що почуття мої взаємні. Надто вже мені подобається ідея, що цей шикарний чоловік буде цілком і повністю моїм назавжди. Від повноти почуттів я навіть обхоплюю його руками й ногу зверху закидаю, стискаючи своє особисте смачне добро.
