Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Любовні романи » Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

Читаємо онлайн Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська
Глава 39

Була в мене підозра, що Арід от прямо одразу потягне мене в спальню... зливатися. Я навіть приготувалася обурюватися із цього приводу. Але натомість він відвів мене назад до столика, щоб продовжити вечерю. І цього разу ми справді їли. Милувались заходом сонця. І розмовляли. Багато-багато розмовляли. Цілувалися вже при запалених свічках. І знову розмовляли.

Я нарешті випитала в Аріда про його сім'ю. Виявилося, що він ну дуже пізня дитина, і його батьків уже багато років немає в живих. Що з близьких має тільки одного друга, Рока. Зізнався мені Арід і у своєму віці. Хоч і зробив це не дуже охоче, з застереженням, що живуть куарди вдвічі-втричі довше, ніж люди. Додав і те, що пов'язані куардів теж стають довгожителями, завдяки об'єднаним енергіям.

І поки я приголомшено перетравлювала новину, що вийшла заміж за сімдесяти шестирічного куарда і сама проживу значно довше, ніж мала б, цей дуже зрілий чоловік, користуючись моїм станом, зім'яв спідницю, задерши до самого потаємного, і, перекинувши мою ногу через своє коліно, почав вимальовувати на моїх вологих трусиках гарячі кругові візерунки.

І я якось одразу забула цю нереальну цифру, тим паче, що на вигляд йому більше як тридцять п'ять ну ніяк не даси. І я все одно його хочу. І краще зараз, поки він мені ще якийсь сюрприз не виклав.

– Ти поїла, Васю? – обпалює моє вухо гаряче дихання.

− Так, − видихаю, відчуваючи, як спритні пальці відсувають тонку смужку тканини й починають гладити там, де все вже зводить від бажання.

− М-м-м, може тоді час нам вгамувати інший голод? − Арід обхоплює губами мочку мого вуха, ніжно пестячи її язиком.

І в мене очі закочуються від насолоди. Як він знаходить на моєму тілі такі чутливі точки?

− Та-а-ак, − моя голова сама собою закидається Аріду на плече. А руки підіймаються вгору, щоб обійняти його за шию.

− Ти хочеш цього, солодка? − його палець проникає всередину мене.

− Ти ж знаєш, що так, − стогну, ледве стримуючись від бажання податися стегнами назустріч цим безсоромним пестощам.

У відповідь чую лише вдоволений сміх. І він забирає руку, залишаючи мене згоряти від чуттєвого розчарування. Знімає мою ногу зі своєї, підіймається, нависаючи наді мною і простягаючи руку.

− Ходімо зі мною, Василино, − кличе оксамитово, і я, як зачарована, вкладаю свої пальці в його долоню.

Тераса, вітальня, все це здається міражем, що пропливає повз мене. Реальний лише дотик його руки, що веде мене кудись. Тільки шалений стукіт мого серця. І те, що між нами має зараз статися.

Арід приводить мене до великої спальні. Мій погляд відразу прикипає до величезного ліжка, до якого ми прямуємо, і з губ зривається переривчастий видих. Почуваюся знову незайманою перед першим разом.

– Може, спочатку варто попросити Ааму зняти з мене екран? − цікавлюся тихо, коли Арід повертає мене спиною до себе і починає методично розстібати ґудзики на сукні.

− Він нам не завадить. Навпаки стане тобі додатковим захистом, – чую зовсім не заспокійливу відповідь, і мого оголеного плеча, торкаються його губи.

– Воно небезпечне для мене… це злиття? − запитую, і прибрати нервозність з голосу у мене не виходить, як я не намагаюся.

− Ні, маленька. Ти вже налаштована на мою енергію і легко зможеш її прийняти. Просто розслабся і довірся мені, − Арід проводить долонями по моїх плечах, стягуючи сукню, поки вона не зісковзує вниз з тихим шелестом, падаючи купою шовку навколо моїх ніг.

Йому легко казати. Але мені все одно трішки неспокійно. Я просто не знаю чого чекати. Пам'ятаю, свої відчуття від того, наскільки величезна його сила, і зовсім не впевнена, що зможу впоратися із цим. Але ж Арід не став би це робити сьогодні, якби я була не готова, хіба ні? І раніше я отримувала від близькості з ним лише насолоду.

− А може ... − починаю я, але в цей момент чоловік цілує мою шию, ніжно прихопивши зубами шкіру, а його права рука проникає під мереживо трусиків, і спритні пальці знову приймаються ніжно гратися з моїм клітором.

− Не бійся, солодка, просто відчувай. Тобі сподобається, – шепоче мій спокусник.

Звісно. Хіба може мені не сподобатися секс із ним? Навіть якщо він ритуальний.

Але і ця думка випаровується з моєї голови. Надто гостро відчувається ласка чоловічих губ… від кожного вологого торкання його язика до моєї шкіри в крові наче іскри спалахують, збираючись в іскристі струмки. А ті вогненними потоками стікаються туди, де творять безумство ці безсоромні пальці.

І ноги вже тремтять, зовсім не бажаючи мене тримати. І дихання не вистачає. А тіло самовільно рухається, прогинаючись, притискаючись, підлаштовуючись. Мені вже самій хочеться насаджуватися і тертись, хочеться більше вогню. Я відчуваю невгамовний голод і бажання, яке стає дедалі нестерпнішим. Знаю, що воно його… моє… вже наше спільне. Це пульсує навколо нас, запалюючи всі нервові закінчення, зводячи з розуму і підпорядковуючи інстинктам.

Захопивши моє волосся, Арід повертає мою голову до себе, і впивається в розкритий рот так вимогливо, гаряче, майже грубо, штовхаючись усередину язиком, беручи мене цим поцілунком. І в моє лоно знову вривається його палець, геть зводячи з розуму, залишаючи лише здатність гортанно стогнати йому в рот.

Підштовхуючи мене своїм тілом до ліжка, чоловік змушує стати колінами на край, потім і зовсім опуститися на лікті.

− Ти незрівнянна, солодка моя, − гуркоче Арід, зминаючи мої сідниці, стискає, гладить. Стягує з мене трусики, оголюючи для себе. Цілує мій поперек, веде язиком по хребту, знову пестячи між ніг. − Така красива, спокуслива, що цілодобово б тебе з ліжка не випускав.

Мить і він перевертає мене на спину, мандруючи палким поглядом по моєму тілу. Лежати ось так, перед ним, в одних панчохах, чекати близькості, все це несподівано виявляється надто бентежним і водночас до тремтіння збудливим. Від однієї тільки думки про те, як виглядаю зараз, я одночасно і дико соромлюся і відчуваю, як все всередині зводить від бажання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Відгуки про книгу Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: