Діамантовий шрам - Мирослава Білич

Вранці він взяв своїх людей, озброєних до зубів, обвішаних раціями, і пішов на зустріч із Сірим. Свої справи Руслан вирішував без зброї, вона виконувала роль дорогого спецефекту, щоб налаштувати співрозмовника на правильну розмову і запобігти небажаних сюрпризів. Зброя – аксесуар, що доповнює авторитет. Можуть собі дозволити такого виду розкіш. Та й хлопчики люблять гратись у війну, незважаючи на вік. Сьогодні сумніви щодо Сірого розвіються або навпаки – підтвердяться. Що у другому випадку робити, він не знав. До сьогодні зрадників не було, та й одна справа обманювати систему й ухилятись від податків, а друга – забирати життя. Тут вам і людяність – що ж обрати: власну безпеку чи життя ворога?

Русий приїхав до закинутої будівлі лікарні, як було раніше домовлено. Довкола панувала мертва тиша, підозріла і несправжня. Ще за ворота не зайшов, а вже обманом повіяло, підлим і огидним. Як і завжди, сховав обличчя під маскою і впевненою ходою зайшов на територію лікарні. Поміж старих будівель на просторій площі стояв Сірий, один, із кількома чорними мішками збоку. Він виглядав на диво спокійним і впевненим у собі.

Руслан залишив своїх людей позаду і сам постав перед чоловіком. Йому подзвонили і Русий поспішив прийняти виклик, натиснувши пальцем на навушник у лівому вусі.

- Русий, підстава! Весь периметр оточений поліцейськими. Він під прицілом, один твій жест і...

Руслан не зводив погляду зі зрадника. Той вже зрозумів, що його розкусили, і нахабно, з величчю на обличчі дивився у відповідь. За які блага він став маріонеткою і роками прикидався другом? Грошова винагорода? Зірочка на пагонах? Він же міг дати йому значно більше. Хотів до себе у друзі забрати, поділитись всім, що має. Як би прикро не було, та тепер вони вороги і ставлення буде заслужене.

- Ти не виграв! Дарма стільки часу витратив. Я міг би тебе вбити за зраду, але це буде надто просто. Живи і вважай себе лузером у власній грі.

- Ти затриманий за контрабанду у великих розмірах. Втікати не намагайся, будівлю оточено!

Русий нахабно розсміявся, голосно і звучно. Показав із видимим задоволенням власну приналежність. Наче почув похвалу, а не пожиттєвий вирок для кидання за ґрати. Коли вдалось вгамувати емоції, вже спокійно сказав:

- Оточено, твоя правда. Поглянь на свої груди!

Червона цятка тремтіла на області серця поліцейського, і той одразу побілів від страху. Кудись зникла гордість і впевненість, наче і не було. Їхня банда побудована, перш за все, на вірній дружбі, саме тому така сильна. От і виходить легко обходити і перемагати тих, кого об’єднує лише робота, і та за копійки.

- Один жест моєї руки коштуватиме тобі життя!

Руслан повернувся спиною до Сірого і впевнено пішов до виходу. Раптом сильний біль пронизав ногу, він розвернувся і не побачив Сірого, який вже встиг зникнути за будівлею, сховавшись від прицілу. Довкола почався обстріл всіх виходів, а його підхопили на руки і занесли всередину центральної будівлі. Від болю і крововтрати чоловік непритомнів і мало розумів, що відбувається. Він дарма довірився правдивості Сірого і повернувся спиною до зрадника. Пелена безпам’ятства виявилась сильнішою за все, і Руслан поринув у її темряву. Тепер усе залежало від долі, яка присуджена йому небесами.