Діамантовий шрам - Мирослава Білич

Відчинила навстіж велике вікно, у кімнату одразу ввірвалась нічна прохолода. Набрала у легені побільше повітря, потім повільно видихнула. Відійшла назад і з розбігу стрибнула на гілки. Майже вдалось за них схопитись, однак, мокрі від роси, вони вислизнули з рук. Наче важкий камінь я шубовснула прямо у воду. В останню секунду встигла набрати повітря у легені і міцно закрити рот. Я панічно борсалась, намагаючись випливти нагору, проте тонула дедалі більше. Рухи не допомагали, лише відбирали останні сили, і змушували випускати останні ковтки кисню. Я зупинила намагання випливти, повільно опускаючись на дно і дивлячись широко розплющеними очима на світлу цятку зверху, останнє світло місяця для мене. Дивилась, аж поки не побачила маму і все життя, яке картинками промайнуло перед очима.