Темна Академія - Марина Сніжна

– Адептка Тіррен, – першим порушив мовчання ректор, – чи… як там насправді звуть цю дівчину, вчинила якийсь злочин?

– Не в цьому річ, – неохоче відповів лорд-намісник. – Але хіба саме по собі це не є підставою для відрахування? Вона ввела в оману керівництво Академії, вступивши сюди під чужим ім’ям.

– Схоже, ви не розумієте, лорде Дарбірн, – холодно відгукнувся Ірмерій, відкинувшись на спинку стільця. – Темна Академія – не звичайний навчальний заклад. Те, що для інших, безперечно, є підставою для відрахування, тут не більше ніж формальність. Духи-хранителі обирають не за іменами, становищем чи багатством. Вони обрали цю дівчину. Отже, вона має право перебувати у стінах Академії. Під яким ім’ям, це вже справа десята.

– Що ж, можливо, знайдеться якийсь інший привід, щоб її відрахувати? – з натяком запитав лорд-намісник. – Король Рінадій особисто просив вас допомогти, – нагадав він.

Я з жахом подивилася на декана. Раптом те, що я розповіла йому про Шейна, може стати достатньою причиною для відрахування? На мій подив і полегшення, лорд Байлерн мовчав. Просто стежив за розмовою та іноді поглядав у мій бік з неприхованою цікавістю.

– Декане Байлерн, – ще сухіше звернувся ректор до сіроокого, – це адептка вашого факультету. Чи викликала її поведінка якісь нарікання?

Я завмерла, очікуючи відповіді, що може вирішити мою долю. Варто тільки згадати про те, що я вдарила іншого адепта – і мені кінець!

– Жодних, – простягнув декан і підморгнув мені. Я зі свистом випустила повітря з легенів. – Адептка відрізняється на рідкість зразковою поведінкою.

– Але ж вона людина, – процідив лорд Дарбірн, вже явно перебуваючи на межі втрати самовладання. – Вона не може тут навчатися!

– У статуті Академії таке не вказано, – заперечив ректор.

– Гаразд, нехай так, – лорд-намісник нервово заходив по кімнаті, іноді запускаючи пальці у волосся і відкидаючи його назад. Судячи з облич декана і ректора, вони були здивовані його поведінкою. Навіть перезиралися, незважаючи на всю свою ворожість одне до одного. – А якщо вона не витримає режиму навчання?

– Ну, тоді, зрозуміло, її виключать, – неохоче відповів Ірмерій.

Зеленоокий зупинився навпроти мене так різко, що я відсахнулася.

– Адалейт, що це таке? Подивися, що тобі доводиться тут терпіти! – несподівано сказав він, дивлячись на мене. Обережно доторкнувся до мого чола, де запеклася кров. – Навіщо ти себе так мучиш?

– Я лише подряпалася, коли пролазила під колючою сіткою, – ледве чутно промовила я, сіпнувшись від його дотику. – Нічого страшного.

– Добре, нехай так. Тебе з якоїсь неймовірної причини вибрали духи-хранителі. Але якого демона ти пішла на військовий?! – останню фразу він просто прогарчав. – Ти розумієш, що це небезпечно? Я чув, які там порядки! Ти серед натовпу мужланів!

О, Тараш, він уже навіть не соромиться присутності сторонніх! Від шаленого блиску в його очах хотілося закритися, наче від сліпучого сонця.

– Послухай, забудь про те, що я казав тобі раніше, – понизивши голос, сказав він. – Я шкодую про те, що мимоволі загнав тебе в кут. Просто повернися додому. Хіба ти не хочеш побачити Парнісу та свою матір?

Я вперто замотала головою, не вірячи жодному його слову. Нехай навіть зараз каже щиро. Але наскільки вистачить його стриманості? Єдиний мій шанс позбавитися переслідувань цього чоловіка – залишитися в Академії. Зробити все, щоб її закінчити, а потім жити власним життям.

– Я не повернуся додому, лорде Дарбірн.

– Дурне дівчисько! – рикнув він і схопив мене за лікоть. – Мені й не потрібна твоя згода!

На мій жах, лорд-намісник потягнув мене до дверей, не звертаючи уваги на відчайдушні спроби вирватися. Ректор і декан одночасно кинулися мені на допомогу, що особливо вразило. Лорд Байлерн виявився ближче, тому саме його рука утримала лорда-намісника, який позабув про будь-які правила пристойності. Декану вдалося вирвати мене з рук безумця і утримувати його за плечі, заважаючи знову накинутися.

– Не знаю, що між вами двома відбувається, – вигукнув він, намагаючись достукатися до розуму мого мучителя, – але поки в адептці є дух-хранитель, вона під нашим захистом. Це ясно, лорде Дарбірн? І навіть ваш кузен не має права вимагати від нас сприяння в такому ділі!

– Лорде Дарбірн, я прошу вас залишити Академію, – почувся рішучий голос ректора. – Гадаю, у вас більше немає причин тут перебувати. Ви виклали ваше прохання. Ми змушені вам відмовити. Адептка залишиться тут.

– Це ще не кінець, Адалейт, – вирвавшись зі стримуючих його рук, кинув мені лорд-намісник. – Це лише питання часу, коли тебе звідси виключать. Можливо, якби ти обрала інший факультет, у тебе був би шанс. Але не тепер. Ну, який з тебе воїн, люба? – він криво посміхнувся. – Що ж, я зачекаю. Ти знаєш, що я можу бути терплячим.

Він не без зусиль знову набув незворушного вигляду істинного аристократа. Але його слова, звернені до декана, погано відповідали ввічливому тону:

– Якщо хоч один з твоїх мужланів-адептів і пальцем до неї торкнеться, ти мені особисто відповіси!

– Ви мені погрожуєте, лорде Дарбірн? – очі декана звузилися. – Гадаєте, у мене інших справ немає, окрім як оберігати сумнівну честь вашої коханки?