Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

 – Дякую, ваша високосте, – відповіла вона стримано. – Ця страва нагадує мені про те, як було чудово спати у соломі та доїти корову вдома… 

Лице Йовіли залишалося кам’яним, і якби вона була зовсім трохи нахабнішою, то пустила би сльозу. Принц дивився на неї, що той баран на нові ворота і кілька митей намагався зрозуміти, чи Йовіла над ним сміється, тож вона додала ще трохи драматизму у складку між бровами. 

Зрештою принц розслабився і самовдоволено посміхнувся, відкидаючись на спинку крісла. 

 – Ну, чого ще можна очікувати від родини фон Літтен. Навіть не чув про неї ніколи… 

Принц пожував губу ще трохи, розглядаючи перстеник на пальці, а потім знову повернувся до неї. 

 – А, ні!.. Здається, я згадав дещо. Це ж в тебе брат-втікач, який відмовився від тебе і родини, так? Ох, бідний барон, кому він тепер передасть землі? Не доньці ж? – принц похитав головою, прицокуючи язиком. – Сподіваюся, в нього є хоч один байстрюк… 

Ерік говорив, але Йовіла знала, що через його рот лунають чужі слова. Вона була впевнена, що у шістнадцятирічного принца мали би бути на умі зовсім інші речі.
Йовіла стиснула кулаки під столом. Так, Ерік був дурний, неввічливий і просто неприємний, але те, що він говорив, було просто на межі. Він не міг не знати, що придворний чаклун, який стоїть у нього прямо за спиною – це брат Йовіли. Просто не міг не знати. А зараз навмисно принижував і його, і її. 

Щонайменше, його образа честі родини Йовіли і Яра пройшла мимо, як стріла, випущена по мішені невмілою рукою. Йовіла краще за інших знала, що і батько, і матір її не варті жодної поваги. 

 – Так, ваша високосте, мій брат пішов з дому ще десять років тому. У нього тепер своє життя, – погодилася вона, поглядаючи на Яра спідлоба. Той буравив спину принца важким поглядом, але стояв тихо, як і Вітан, який також не виглядав надто задоволеним. – А щодо мого батечка – він ще при доброму здоров’ї, дякую вам за турботу. 

Ерік тільки неуважно подивився на неї, розхитуючи ногою. 

 – Ти, мабуть, вражена палацом, так? 

Йовіла була рада цій зміні теми, тому дрібно закивала, додаючи у погляд наївності. Крутити принцом було у рази простіше, ніж вона могла очікувати навіть у найсміливіших мріях – все ж вона серйозно переоцінила його інтелект. 

 – Тут неймовірно. У мене навіть є своя перина на ліжку! А вода, яка сама ллється з крана? Це точно якісь неймовірні чари, я навіть не уявляла, що таке існує! 

На кінці своєї палкої промови Йовіла затнулася. Вона боялася, що з каналізацією вже перейшла межу, і що принц зрозуміє, що вона із нього насміхається. Втім, той тільки подивився на неї зверхньо і трохи зогиджено, як наче вона була не його нареченою, а справжнісінькою жабою. 

Йовіла насмілилася кинути швидкий погляд за плече Еріка – там, де стояли Вітан та Яр. Перший дивився вбік і навіть не стримував посмішки, а Яр стояв, розширивши очі, і всім своїм виглядом намагався наказати їй припинити ці дурниці. 

Але Йовіла і в дитинстві не дуже слухала свого брата. 

Принесли напої. Сама Йовіла зупинила служника, коли він не наповнив її келих і до половини, а принц долив собі згодом до кухля сам, наказавши залишити пляшку. Йовіла була переконана, що поєднувати підлітка і алкоголь було далеко не найкращим рішенням, але поряд не було нікого, хто би зупинив Еріка, а сама Йовіла також не збиралася у це влазити. 

Якийсь час вони їли мовчки. Нехай принц і хотів її принизити селянською картоплею, смакувала вона неймовірно; як і овочі, і тропічні фрукти, і всі інші страви, які одна за одною підносили до столу. Якби Йовіла не сиділа на одній вівсянці і рідкому супі весь попередній місяць, вона би не накидалася так на їжу, але втриматися було і справді несила. А принц тільки дивився на неї і переконувався, що перед ним сидить неосвічена селянка. Все, як Йовіла і планувала. 

Через ще два келихи принц нарешті заговорив, відкашлявшись: 

 – То що ти, тільки і мрієш, щоб все це стало твоїм? – він обвів нетвердою рукою альтанку, свою сторожу і, ймовірно, весь палац навколо. – Я знаю, чого ви всі тут зібралися. Всі ви хочете тільки отримати багатство і владу, так? Ти мрієш про золото і діаманти? 

Принц п’яно подивився не неї, очікуючи на відповідь. Йовіла невпевнено кивнула, не знаючи, що сказати. Відверто кажучи, золото і діаманти могли вирішити майже усі її проблеми. 

 – Я міг би тобі це дати, – принц посміхнувся їй, але посмішка ця зовсім не була приємною. – Я міг би, міг би… Ось тільки не задарма. Доведеться тобі постаратися. 

Йовіла спершу підняла брови у нерозумінні – вони всі тут ніби старалися, конкурси різні проходили, буквально змагалися за ерікову увагу. А потім – всього через мить – вона відчула, що нога принца у дорогому чоботі торкається її литки і прямо під спідницею піднімається до коліна. Від шоку вона в першу мить навіть не ворухнулася, і тільки потім різко відсахнулася, встаючи з-за стола і стискаючи кулаки. 

Сміятися над Еріком було весело. Зрештою, він був навіть не молодим, а малим, і чимало з його дурних, неввічливих вчинків можна було списати на його вік, на те, що він був єдиною королівською дитиною і просто не знав кращого. Але була межа, яку не мав переходити навіть син правительки, і Ерік цю межу перейшов, навіть не замислившись на мить.