Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

Переодягнулась я швидко. Надовго залишати подругу з некромантом чомусь не хотілося. Благо з Вів'єн ми були подібної статури і її плаття підійшло без жодних "але".

— Я її забираю, — практично за складами сказала Вів, коли я спустилася сходами.

— Забирай, — погодився некромант. — Я для цього по вас і послав, леді фон Аберг.

Я обернувшись до Вів, я вказала їй поглядом на двері:

— Зараз наздожену.

Вона вагалася всього мить, перш ніж вийти з академічного будиночка фон Логара. Насамкінець пропалила некроманта черговим промовистим поглядом і прикрила двері.

— Ми щось забули обговорити? — з пихатими нотками в голосі поцікавився чоловік.

— Так, — витримала його погляд, який зараз віддавав льодами з Дракона хребта. — Чому ти мені допоміг?

Ріхтан хмикнув і сперся на стіну:

— Ти вчора чула, що некромантам не потрібна нагода, щоб накласти прокляття. Чому це не може поширюватись і не допомогу?

Я тільки похитала головою, розуміючи, що не почую від нього правди, і вийшла за Вів'єн. Наступні кілька годин ми провели за цілим цебром чаю. На щось міцніше я не могла дивитися. А подруга слухала мою розповідь, перебивала гучними лайками і безсило стискала кулаки.

Усі її пропозиції якось помститися я відкидала. Тому що не варто ще раз смикати мантикору за вуса. Та й Хамарт мав усі права на те, що хотів зробити. Я наречена, отже, вже власність. Закони у нас такі.

— Найкращою помстою буде розрив цієї угоди, — спокійно промовила я й усміхнулася. — Залишилося тільки знайти спосіб оминути наказ імператора.

Вів тільки похитала головою. У неї явно були плани яскравіші та кривавіші. Але помста повинна бути холодною. На гарячу голову можна наламати стільки дров, що вистачить на спалення цілої столиці.

А я хотіла зовсім не цього.