Не можна вбити - Велена Солнцева

-Ти тому так до мене спочатку ставився? - повертілась, сідаючи зручніше.

-Вибач. - у його голосі була безодня щирого каяття. - Так, я вважав тебе такою ж як і вони - жадібною, злою, жорстокою. Хто б міг припустити, що парочка старших відьом зможе приховувати від верховної роду спадкоємницю дару, та ще з таким успіхом і так довго. Зв'язок встановлюється в перші три роки життя, тебе ж карга знайшла років у сім, забирати в матері не було сенсу, у неї дозрів інший план. І спадкоємиця-маріонетка підходила якнайкраще. Я коли побачив тебе у клубі дійсно вважав що ти все знаєш.

Він говорив стомленим, глухим тоном, все сильніше притискаючи до себе, ніби боявся що почувши подібне я одразу втечу.

-Якби я знала що відьма, ти вбив би мене? - питання зірвалося з губ раніше, ніж встигла подумати.

-Скоріше за все так.

Ну що ж, дякую за чесність. Хоча саме таку відповідь я й передбачала.

-Чому?
-Тому що відьми, які залишилися у вашому світі жорстокі тварюки, які харчуються чужим болем та стражданнями. Щоб отримати дещицю сили, вони готові на все. Ти просто не бачила їх, не бачила людей яких вони скалічили. І так, я вбив би ще одну подібну тварюку, щоб потрапити додому. Ти уявити собі не можеш, як це потрапити зі світу наповненого магією,  у ваш порожній який місцями прогнив.

-Та невже? - У моєму голосі додалося сарказму.

-Так, ти перенеслася сюди зі мною, я міг тобі все пояснити, підказати. У мене ж не було подібної можливості, і уяви мої метання, коли я пізнавав техніку вашого світу, мавпа з гранатою відпочиває.

Не змогла придушити смішок, в голові сама собою намалювалася картина, як Захар з подивом тикає в екран телефону, намагаючись зрозуміти принцип роботи гаджета.

-Я з власної дурості потрапив у пастку вашого світу, тут мені звинувачувати нема кого. Пішов після нещасного випадку з сестрою, пообіцявши собі що обов'язково знайду спосіб повернути її до життя.

-Ти тоді не знав про живу воду?

-Знав, але в мене не було сильної відьми, яка погодилася б на подібну авантюру. Я пропонував Леону, у нього в той час було кілька контрактів, але він відмовився, сказавши що це все не підкріплені нічим розказні.

Наше усамітнення перервали, Ліана голосно постукала у двері, після чого різко її відчинивши, театрально заламуючи руки і обертаючи очима, вигукнула:

-Скільки можна? Вже все готове, у вас ще буде час поговорити і поскаржитися на своє важке життя в сім'ї тиранів. - вона скосила очі на Захара, показуючи цим що все чудово чула, напевно підслуховувала під дверима.

-Йдемо. - встала з колін свого демона і простягла руку, демонструючи браслет що змінився, і те що його розповідь нічого не змінила

-Ти впевнена що там вистачить на трьох? - він підвівся слідом за мною, навмисно не помічаючи усмішку матері, яка помітила підтвердження нашого шлюбу.

-Він сказав що порція розрахована на трьох. - згадала пророчі слова дивного незнайомця.