Не можна вбити - Велена Солнцева

-Ви дістали? - з гарячкуватим блиском в очах спитала Ліана сина.

-Так.

-Пішли швидше, батько вже все підготував, він зараз там, з Анетою.

Все, мій терпець урвався.

-Хто така Анет? - якомога спокійніше запитала у хлопця, не стала уточнювати чому всі раптом вирішили що нас пов'язують шлюбні узи.

-Настя, давай потім.

Мені не сподобався як його тон, так і вираз гарного випещеного обличчя, яке раптом стало занадто холодним і відстороненим. Ось тільки мене вже подібним не налякати, після того як мене ледве не зжерли упирі, павучиха практично перетворила нутрощі на кисіль і я втратила зір, дивний мужик висмоктав половину крові і я практично потонула, його холодне обличчя останнє що могло мене налякати, або хоча б стривожити.

-Зараз. Я ризикувала життям щоб дістати цей флакон. - покрутила перед носом склянкою. - І наскільки пам'ятаю, у наших домовленостях не було жодної Анети.

Мою гарячу промову обірвав уривчастий, схвильований голос Ліани.

-Краще розкажи їй все Захар, ти ж знаєш які відьми ревниві.