Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

Всього кілька митей над галявиною панувала тиша, а потім одна з дворянок, Лотті де Ален, манірно промовила:

 – Стриманість, звісно. 

Тільки тоді Йовіла по-справжньому звернула на неї увагу. Вітан вважав її однією з можливих підозрюваних, але Йовіла насправді ніколи не робила на неї ставок – ні у королівському відборі, ні у вбивствах. Лотті була усім, що було їй ненависне і неприємне: старе дворянство, зашкарубле у власних ідеях та цінностях. Вони ніколи не хотіли йти вперед, а тільки й мріяли про те, щоб повернути час назад. 

Насправді родина де Аллен була такою консервативною, що вже навіть не могла мати значного впливу на політику країни. Все, що Йовілі доводилося чути про них, так це те, що вони виступали проти того, щоб жінки могли обиратися до Нижніх зборів. Безуспішно, на щастя. Але чи могла Лотті де Ален бути безжальною вбивцею? 

Спостерігаючи, як дівчина двома пальцями підтримувала низ своєї кремової сукні, щоб він ненароком не торкнувся трави, Йовіла дуже сильно у цьому сумнівалася. 

 – Елегантність, – спокійно заперечила Аніт, але Сорен не кивнув, тільки дивився з очікуванням на інших наречених. 

Зрештою здогадки посипалися, як град на урожайне село: впевненість, ніжність, краса, турботливість… На всі ці варіанти артефактор тільки посміхався. 

 – А що ж ви скажете, панно фон Літтен? Я бачу, ви якісь незвично тихі сьогодні, – звернувся Вітан до неї, і Йовіла тільки підняла брови. Вочевидь, на піддразнювання перед дворянками їхній щойно укладений мир не розповсюджувався. 

 – Можливо, вміння вчасно замовкнути, щоб зійти за розумну? – запропонувала Йовіла, намагаючись уникнути відповіді. 

 – Ну, ви найближче за усіх наблизилися до розгадки. Тільки ось королеві потрібно вміти не “зійти за розумну”, а насправді такою бути. І це випробування перевірить ваше вміння розгадувати загадки, яке, повірте, у королівському житті надзвичайно важливе. 

Йовіла не змогла стримати виразу полегшення на лиці. То ось що Вітан мав на увазі, коли говорив про те, що випробування буде за її фахом. Що ж, тут він не помилився – загадки розв’язувати вона вміла. 

 – І тепер вам усім, певно ж, цікаво, як саме ви маєте довести принцу ваш розум? Раніше на усіх випробуваннях наречені відповідали на запитання з історії, літератури, письма та математики, проте принц вважає це принизливим. Його високість переконаний, що усі наречені чудово знаються на цих темах, тож натомість він разом зі мною придумав таке: по усьому палацу розкидані артефакти – рівно на кількість наречених. І заховані вони ретельно – просто так, блукаючи, ви їх не знайдете. Потрібно знати, де саме шукати. І ось з цим допоможе вам сам принц. 

Вітан струсив мішечком, і цього разу Йовілі здалося, що вона почула усередині якийсь шурхіт. 

 – Своєю рукою принц написав підказки щодо того, як знайти кожен з артефактів. І якщо ви зможете розкрутити цей клубок таємниці і докопатися до істини, пройдете це випробування. 

Після цього Вітан потягнув за нитку, що затягувала горловину мішечка і відразу ж після цього зробив кілька кроків до учасниць відбору. Тепер він стояв у самому початку шеренги, досить далеко від Йовіли, яка впхалася в самісінький центр купи дівиць. 

 – Леді Канська, тягніть папірець, будь ласка. 

Аніт із надзвичайно гордим виразом лиця занурила руку у мішечок, як наче там мали бути дорогоцінні камені, подаровані їй особисто. Через мить вираз її обличчя ледь помітно змінився, і Аніт дістала з мішечка папірець – цілком звичайний, і Йовіла навіть бачила краєм ока, що слова на ньому написані чорним чи темно-синім чорнилом, а не щирим золотом. 

 – Зачитайте нам вголос, будь ласка, – запропонував Сорен добрим голосом, віступаючи назад. 

Аніт розгортала папірець неспішно, і точно хотіла якомога довше зберегти на собі усю увагу. І це їй чудово вдавалося: всі учасниці повисовували голови вперед, тільки би бачити бодай щось. Йовілі теж довелося навіть ступити вперед: як-не-як, а її цікавило, що ж написано у першій записці. 

 – І предкам у очі уважно вдивившись, можна помітити блиск діаманта. А мудрість і злато за ликом тендітним ховаються ліпше, ніж за тисячею обладунків. 

Йовіла почала думати швидше, ніж Аніт закінчила читати. Що ж, тут все було досить очевидно – артефакт варто було шукати чи у галереї з портретами, чи, можливо, десь у закинутій залі з скульптурами попередніх правителів, якщо така, звісно ж, існувала. Хоча щось Йовілі підказувало, що на безмежних просторах палацу вона точно була – і навіть не одна. 

Можливо, Аніт думала про те саме – щонайменше, вона не виглядала аж надто стурбованою словами на папері. Але Йовілі щось підказувало, що насправді все далеко не так просто – так вже вийшло, що у королівському палаці було надто багато місць, де можна було поглянути в очі предкам. 

 – Що ж, леді Канська, це і є ваша підказка. Якщо зможете зрозуміти, про що вона, легко знайдете артефакт. До речі, забув сказати, – на цих словах Вітан повернувся до усіх наречених. – На це у вас буде три дні. 

Після його слів рядом дівиць прокотилися полеглені зітхання – і навіть Йовіла не змогла стримати своє. Не те що вона сумнівалася у тому, що зуміє розгадати цю примітивну загадку – ні, ані на мить – проте навіть у таких випадках краще мати трохи часу в запасі.