Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

Наполегливості представника вухатої раси можна було лише позаздрити.

— Студенте Зіанар, ви ж не цілитель, — нагадала я, залишаючи за ним загони для бестій.

— Зате я відвідував багато факультативів, — відповів мені природник, зупиняючись біля найближчої лавочки. — Сідайте, майстер Лорейн. Якщо зараз потрапите на очі комусь із таким опіком, плітки розлетяться вмить.

— Накладу ілюзію...

— Тепер я хочу відвідати вже два ваші заняття, — нахабно промовив третьокурсник. — А за наступне запереченнябуду роздумувати про зустріч з вашим чоловіком і сімома дітьми. Доведеться викликати його на дуель... Думаю, що впораюся з вихованням людських дітлахів.

Ось він начебто і розвеселити та відволікти мене зараз намагався. А в пам'яті відразу спливли Хамарт з його проклятим шлюбним контрактом.

— Здається, поганий гумор, — майже миттєво схаменувся він, ніби вловивши зміни в настрої. Або ж згадав, про що судачить останні кілька днів найвище світло. — Дайте сюди руку. Такі опіки ви сама не зможете вилікувати.

І все він знає!

Зітхнувши, я опустилася на лавку, що сховалася за високими колючими кущами. Зелені бруньки вже засіяли тонкі гілочки, незабаром ті перетворяться на широкі смарагдові листи. Незабаром настане друга половина весни, а за нею і літо.

— Майстер Лорейн, я ще нічого не почав робити, — Зіанар сів переді мною навпочіпки і підняв очі, помітивши напругу. — Що трапилося?

— Ти знаєш про все тепер, так? — тепер «викати» здавалося недоречним.

— Про прокляття, так.

— Ні, я не про нього, — я зустрілася поглядами зі студентом, доля якого залежала від мене. — Якщо я змушена буду залишити роботу викладача, то ти не отримаєш додаткових балів з турніру і не зможеш мати ліцензію.

— О, а ти далеко дивишся, — ельф легко адаптувався до зміни тону. — І це тебе хвилює, Лорейн?

— Я відповідаю за своїх студентів.

— О-о-о, — простяг третьокурсник, артистично закочуючи темні очі, — а я сподівався, що після чергового переходу на «ти», я вже для тебе не просто студент. Ось зараз ображусь і придумаю собі ще щось, крім двох лекцій та виховання сімох дітей.

Я не дотримала посмішки. А потім спохмурніла і без прив'язки до особистостей, сказала:

— Які нині чоловіки пішли скривджені...

Зіанар здригнувся і глянув на мене. Так уважно, ніби намагався прочитати думки. Потім струснув головою і повернувся до моєї руки.

— Значить, це не ті чоловіки, на яких варто звертати увагу, — спокійно промовив третьокурсник, створюючи першу зелену хмарку.

Чари м'яким коконом обхопили моє зап'ястя, зафіксувавши його. Біль поступово почав відступати, але почервоніння й пухирці, що здулися від дотику до вогненної бестії, нікуди не зникли.

— Зараз буде боляче, — попередив Зіанар. — Напевно, все ж таки варто було звернутися до твоєї подруги.

Здивуватися обізнаністю ельфа я не встигла. Чергова хвиля болю прокотилася по шкірі. Я здавлено пискнула і закусила губу, з очей бризнули сльози. Почуття полегшення разом з крижаним дотиком наступного заклинання пройшло через кілька секунд. А потім…

— Що ти робиш? — видихнула я, розплющуючи очі і натикаючись на вельми компрометуючу сцену.

Зіанар сидів переді мною навпочіпки і торкався губами до тильного боку долоні.

— Чарую, — тихо відповів він, лоскаючи шкіру диханням. — Ще трошки.

Я з подивом спостерігала за тим, як створює чари третьокурсник. Дочекався поки що біль повністю вщухне, а почервоніння від опіку зійде. Після чого відібрала руку і встала з лавки.

— Дякую.

— Завжди до ваших послуг, майстер Лорейн, — з хитрою усмішкою промовив він. — То що коли я можу відвідати ваші заняття?

Відчайдушно закотивши очі, я вирішила, що це меньше зло і промовила:

— Розклад моїх пар є на першому поверсі біля опудало мантикори. Вибирай будь-яке.

— Ловлю на слові, — кивнув він, підморгнув і поквапився вклонитися.

Я ж попрямувала до ректора, з думкою про те, що якось зачастила до його кабінету. Ну а що, треба ж підтримувати чутки про наші аж ніяк не платонічні стосунки, правда? Бо як академія без порції свіжих пліток житиме?

— Молодший майстер Лорейн, — пролунало збоку, коли я вже підходила до потрібних дверей.

Обернулася і сама вилаяла себе за недавні думки. Тому що до мене дрібними кроками поспішала Сесіль Бон. Майстер артефакторики. Вона ж жінка, закохана в чоловіка, молодшего за неї років так на двадцять.

— Рада бачити, що ви все ще викладаєте у нас, — сухо посміхнулася вона, поправивши чомусь різко потемніле волосся.

Буквально кілька днів тому я бачила її в коридорі з висвітленими до білизни локонами. А тут така різка зміна іміджу.

— Хіба щось могло піти за іншим сценарієм? — Уточнила я, відповівши жінці такою ж усмішкою.

— Навіть не знаю, — зітхнула вона, велично відводячи погляд у бік вікна. — Для навчання студентів необхідні практичні та теоретичні знання. По артефакториці я у вас не помітила особливої ​​запопадливості ні до одного, ні до іншого.