Арюмор - Аліна Скінтей

— Це погано, — сутінковий мисливець дивиться на смертну дівчину не зводячи з неї очей, так, мов вона була центром всього його всесвіту. — У твоєму роду були відьми? — його питання надто серйозне, здавалось від відповіді Левіної залежало її життя.

***

Аьвгред стояв біля вікна вглядаючись в мигичку, яка розпочалася із самої ночі. Йому не подобалося те, що смертна дівчина знаходилася під одним дахом із сутінковим мисливцем, але квапити події він не хотів.

— Ви мене хотіли бачити, — човгаючи ногами, заговорила бабця, щойно увійшла до кімнати. Істота не мала рота, ні вух, але мала тонкий слух і її голос здавалося лунав із темних глибин, і він зовсім не належав старій жінці, а скоріше молодій прекрасній діві.

— Луха, чи здатна ти забрати слух і мову в істот?

— Здатна мій господарю.

— За що полонив тебе сутінковий мисливець?

— Я відібрала в більше ніж ста людей слух, тому й була ним покарана.

— Чи вважаєш ти це справедливо?

— Це моя сутність, — бабця підійшла до Артура, зберігаючи з ним дистанцію в два кроки. — Глуханя по іншому не вміє жити.

— Грегоріус позбавив безсмертя пака, пошкодив йому, його роги. Я хотів би що б ти забрала його мовлення. Але слух залиш. Якщо виконаєш, я дам тобі ще кришталевих куль з людською енергією.

— Ви дуже щедрі, мій господарю.

Глуханя не мала рота, але Артур точно знав, що істота всміхається.