Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

Повернулася Йовіла до гуртожитку задумана, але цей стан швидко довелося відкинути – учасниці вже збиралися на випробування, хоча годинник ще навіть не вказував на полудень. По кімнаті знову літали сукні, стрічки і гребінці, і усі чвари на якийсь час були забуті – наречені допомагали одна одній плести коси і обирати парфуми. Капості якщо і робилися, то невеликі і крадькома: Йовіла краєм ока побачила, як Вілені якась дівчина перекнутила косу так, що вона більше нагадувала крендель, а не вишукану зачіску, а іншій нареченій магією так старанно висушили волосся, що воно стирчало в усі боки. 

 – Йовіло, ось і ти! А я все тебе шукала зранку, – Акулина підлетіла до неї, вже також вдягнена у небесно-блакитну сукню. Одяг у неї, звісно, був чудесний – алійський шовк взагалі було важко зіпсувати. – Як це ти ще не одягнена? 

Йовіла тільки потиснула плечима. Особливо виряджатися для неї не мало жодного сенсу – однаково у її гардеробі не було жодної досить пишної сукні, щоб справити бодай якесь враження на принца. Все, що вона могла зробити – це скласти у королівської родини враження, що вона особа бідна, але скромна. 

 – То що ти одягнеш? І давай швидесенько, я допоможу тобі із зачіскою, бо той камердинер прийде вже за годину. 

Йовіла запорпалася у одній із своїх валіз і дістала на постіль свою світло-рожеву дебютну сукню – одну з небагатьох, які вона ще тут не носила. Сукня їй катастрофічно не личила: куди той рожевий до її рудого волосся і веснянок? Але на ній принаймні була пристойна кількість мережив, бантів і перлин, що говорили про її баронський статус. 

 – Цю, мабуть, – задумливо відізвалася Йовіла. Саму її перспектива показатися у платті, купленому на шістнадцятиріччя, не надто радувала, проте альтернативи вона не бачила. 

 – Що? Ти, певно, жартуєш! – Акулина зміряла сукню зневажливим поглядом, і Йовіла навіть не могла як слід образитися. – В тебе точно є щось краще! 

Все, що Йовілі залишалося – це зміряти Акулину Сар довгим поглядом. 

 – Люба, я покинула баронство у сімнадцять і з того моменту живу на стипендію і журналістську зарплатню, розумієш? І в колах, в яких я зазвичай кручуся, ніхто не носить таких суконь, то навіщо б мені їх купувати? 

На мить Акулина виглядала знічено, а потім на її лице повернулася радість, як ніби вона раптом зрозуміла щось просте і дуже логічне. 

 – Ну тоді я дам тобі сукню! В мене їх багато, ніхто й не помітить! Я думаю, тобі найбільше пасуватиме зелений…

В захопленні Акулина взагалі перестала звертати увагу на Йовілу і повернулася до власного ліжка. Одна за одною на ньому почали накопичуватися сукні усіх можливих кольорів і відтінків, і Йовіла навіть уявити не могла, як все це влізло у її торби – без магії точно не обійшлося, але її у ельфійки було насправді зовсім небагато. Якась дрібка здібностей від пращурів, та й по всьому. 

 – Ось це може непогано підійти.. Але ще цю приміряй і ось цю. А з черевичками в тебе як? Боюся, мої будуть замалі…

Йовіла тільки з подивом спостерігала за цією метушнею, обережно гладячи рукав однієї із суконь. Шовк був неймовірним – такий їй доводилося бачити тільки на вітринах чи у каталогах зі шматочками тканини. Зі своєю зарплатнею (на яку вона насправді не жалілася) Йовіла могла собі дозволити хіба що носовичок із такого шовку. 

А вишивка, а фасон! Ніякого турнюру, тільки стійка тафта, що підкреслювала силует та додавала пишності на боках. І корсет зовсім м’якенький, як наче створений із пуху, а не з китового вусу і магічного волокна. 

 Особливо впала у око Йовілі строга сукня простого крою, яку Акулина виклала на постіль останньою. Вона була наче звичайною, такою, яка могла би бути і у неї самої в гардеробі, але її якість залишалася неперевершеною, а корсет прикрашали малесенькі перлинки. Це було те, що треба. 

 – Чого стоїш, часу немає! 

Акулина вже стояла з руками, повними стрічок і гребінців, і Йовіла посміхнулася. 

Вирушили до палацу учасниці трохи пополудні. Спершу їм принесли обід, але навряд чи бодай одна дівиця з’їла більше, ніж кілька ягідок. Сама Йовіла відчувала, що зголодніла, але у цій дорогій сукні боялася і торкатися їжі, тож тільки пощипала шматочок хліба, подумки повторюючи поему про Еріка по колу. 

У південній залі, дорогу до якої Йовіла тепер чудово знала, зібралося знаті не менше, ніж на перше випробування. Відрізнялося тепер тільки те, що біля протилежної від входу стіни розмістили два трони – один для королеви, а інший для принца. Поряд стояло розкішне крісло (яке, втім, за рівнем позолоти і кількості дорогоцінного каміння значно поступалося тронам), і воно, вочевидь, призначалося для Вітана Сорена. 

Всі троє вже сиділи на своїх місцях, а поряд з ними стояла і розпорядниця відбору, цього разу одягнена у світло-оливковий комплект із десятків шарів повітряної органзи. Йовіла вже прикинула подумки, які мають вийти знімки, враховуючи те, де вона розмістила три останні кулі. І розрахунки ці її неабияк тішили. 

Тим часом наречені наче за командою вишикувалися у напівколо перед трьома суддями та панною Орс, і Йовіла скромно зайняла місце з краю. Вона і не прагнула вибитися в центр – їй це взагалі ні до чого. Головне – щоб кадри вийшли гарні, а Сарині розмови із фрейлінами спрацювали. 

 – Доброго дня, любі наречені. Звісно, ви вже знаєте, для чого ми тут зібралися, і, звісно ж, вже чекаєте на нагоду вразити його високість своїм даром. Тож не будемо затримувати цю чудову подію, чи не так? – панна Орс підморгнула комусь у натовпі, і в ту ж мить простір між розпорядницею і нареченими наче забурлив і захвилювався, тож дівчата навіть зробили кілька кроків назад.