Наречена для дракона. Частина 2 - Марія Люта

Я здригнулася, уявляючи, що пережив Драк. Версія лорда Бальтазара була, звісно, більш правдоподібною, ніж казковий щасливий кінець, про який говорив Аларай. Та й до слів молодшого принца особливої ​​довіри не було... Тож я була схильна повірити саме дядькові Арденса.

- Я це до того, містрес Чаус, що вже й так надто багато дівчат загинуло через безглузді домисли романтиків. Не поповнюйте їхнє число, прошу вас.

Я натягнуто усміхнулася:

- Повірте, і в думках не було. Дякую за турботу, лорд Бальтазар. На мене чекають пацієнти.

- Дуже радий. Не смію більше затримувати, - брат імператора зсунув п'яти разом і попрямував до виходу із фортеці.

- Стривайте! - схаменулась я. - Кинджал!

Лорд Бальтазар стукнув себе по лобі:

- Вибачте, вилетіло з голови. Звісно, ​​ось ваша зброя. Ніколи не вгадаєш, що ховають юні дівчата за халявою. Дуже цікавий екземпляр, треба сказати.

- Дуже, - і я, під пильним поглядом чоловіка, вставила Дракоморт на його законне місце і штовхнула двері до шпиталю.

Та так і завмерла: навіть не підходячи до поранених, я знала, що вони не дихають. Обидва. Бовем і мій одногрупник, ім'я якого я навіть поки що не взнала. А зараз його дізнаватись було вже  надто пізно.

Перепрошую за затримку, сьогодні майже весь день без світла. І викладаю з мобільного інтернету, поки знову не вимкнули... Коментарі всі прочитала, дякую, відповім трохи пізніше)