Хроніка королівського відбору - Агата Задорожна

А ось що покажуть інші учасниці? Деякі дворянки, безумовно, подарують вишивання та шиття – нудні, але підходящі подарунки, що могли би провести їх відбором далі. Три чаклунки, мабуть, створили би заклинання для принца… Можливо, артефакт подарувала би Амелія Ротхед. 

 – І на цьому я з вами прощаюся, але ненадовго. Ми побачимося через три дні, тож не затягуйте з подарунком!

Тільки договоривши, панна Орс стрімко розвернулася та змахнула своїм шаликом так, що він повністю закрив її постать. Коли він опав, сама розпорядниця зникла, як і її газовий шалик. Учасниці ж лишилися стояти, повідкривавши роти. Щонайменше, деякі з них. 

 – Які дешеві фокуси, – невдоволено протягнула одна з чаклунок. – Кого зараз здивуєш цими ілюзіями… 

Вона розвернулася і попрямувала до гуртожитку діловою ходою, а слідом за нею послідували і дві інші магічки. Акулина повернулася до Йовіли та стиснула її руку. 

 – Нарешті… Чесно, я думала, ми тут зачахнемо і будемо сидіти до кінця сезону. 

 – Я теж, – погодилася Йовіла. – Вже знаєш, що будеш показувати? 

Акулина схилила голову спочатку в один бік, а потім в інший. 

 – Не впевнена. Я можу зробити вишивку – але це так банально, правда? – Йовіла кивнула. – Є ще варіанти з ельфійськими травами, але це тоді не дуже персоналізований подарунок виходить. Як би це ще принц не образився, що йому подарували щось не те.. 

І тільки коли Акулина згадала про принца, Йовілі в голові нарешті прострелило: побачення! За усіма розмовами з Сореном та отруєннями вона зовсім забула, що Акулина ходила на побачення з принцом, а це мало бути на першій шпальті журналу ще вчора! 

Йовіла підхопила Акулину під руку і ніжно повела її подалі від натовпу – до тієї ж злощасної альтанки, де вона вже двічі перетиналася із Сореном. 

 – Слухай, подруго, а як це ти мені не розповіла про те, як пройшло твоє побачення з принцом? – сходу запитала вона, вирішивши, що не має зараз терпіння ходити навколо теми. Акулина тільки посміхнулася з розумінням і всілася на лаву. 

 – Та все чекала, поки ти запитаєш. Вже подумала, що тобі зовсім все одно… 

Йовіла могла тільки порадіти, що завела таке корисне знайомство. Вона сіла поряд з Акулиною, схиливши голову до неї:

 – Розповідай. 

Акулина спершу намотала на палець кучерик, трохи вичікуючи, і тільки потім почала говорити:

 – Ну, насправді, це було… не те, щоб жахливо, але досить близько до того. Принц покликав мене на вечерю, але окрім нас там ще було з десяток його охоронців, а прямо у нього за спиною стояв один чоловік.. Наче його радник, чи що. Він мені здався дуже гарним, – Акулина замріяно посміхнулася. – От тільки я тепер чомусь не можу згадати його лиця, – на красивому лиці ельфійки проступив вираз щирого здивування. – Ні, зачекай. Справді, я не можу згадати, як він виглядав. Це так дивно.. 

Йовіла ледь втримала на лиці спокійний вираз. Вона вже знала, про кого говорила Акулина – щонайменше, їй здавалося, що вона знає. Або це був той юнак з саду, або ж по палацу розгулювало занадто багато людей, що вміли приховувати свої обличчя. 

– Та менше з тим. Принц вів себе жахливо. Він постійно робив дуже сумнівні компліменти, а в кінці вечора замість того, щоб провести мене до гуртожитку чи ще щось, почав дуже демонстративно позіхати в хустинку, щоб я пішла сама. Чи це такий сентрійський звичай? – із занепокоєнням запитала Акулина, звертаючи свої прекрасні небесні очі на Йовілу. Та тільки зачудовано похитала головою. 

 – Я думаю, такі звичаї розповсюджені тільки серед королівських осіб і знаті. І ім’я цим звичаям – зверхність. 

 – Так я і думала, – пирхнула ельфійка. – Ну а окрім цього… Це була вечеря у одній з палацових зал, і я тоді справді непогано поїла. Я думаю, принц хотів вразити мене сентрійською кухнею – там було багато такої дивної їжі, яку потрібно їсти дуже незвичними способами, типу запечених білок з томатами і оцієї риби… забула її назву – її ще потрібно їсти вийнятими з неї кісточками. 

Йовіла зрозуміла, про що говорила Акулина. Ці страви були не те що сентрійськими – це була їжа для салонів, для того, щоб підкреслити свій статус та ненароком опустити усіх, хто до цього статусу не дотягував. 

 – На щастя, я вже була в Сентрі кілька разів раніше, тож я знала, як з ними впоратися. Але було би дуже незручно, якби я при принці не зрозуміла, як користуватися столовими приборами, правда? – запитала Акулина. Нічого в її лиці не видавало чогось, окрім безмежної наївності, та Акулина точно не була дурною. Вона чудово розуміла, що принц хотів її принизити, і їй тільки дивом вдалося не осоромитися. 

 – Цікаво, що би про це подумали у столиці.. – пробурмотіла Йовіла з натяком і кинула погляд на Акулину. 

 – О, мені було би дуже цікаво дізнатися, – відповіла вона і дістала з потайної кишені, що Йовіла мала у кожній сукні, складений лист паперу. – І що швидше, то краще.

Акулина тендітними пальцями посунула папір до Йовіли та вклала їй у руку чорнильну ручку. Їй залишилося тільки посміхнутися і взятися до роботи. 

Ввечері служниця Божена, що кожного дня прибирала у гуртожитку наречених, принесла Йовілі записку від Сари. Та бажала зустрітися, проте у Йовіли зараз були інші плани: перш за все, закінчити новину про побачення Еріка з Акулиною, а потім передати послання Кіру. А потім ще бажано би знайти Сорена – Йовіла вже майже тиждень картала себе за те, що не спитала артефактора про того паркового чаклуна і дивні видіння, що бачила не одна учасниця відбору. Та тепер знайти артефактора було складніше, ніж голку у стозі сіна.